Читати книгу - "Четверо в яхті"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Мене вже це не цікавило! — Андрійко підвищив голос. — Тільки заради ввічливості… Бо тим часом я побачив щось таке, що мене раптом наче обухом по голові…
— Що таке? Чому ти не написав?
— Я написав, аякже!
— Де?
— Дуже просто! Тут! Двічі підкреслив.
І він показав пальцем на «незім'яту траву».
— Розумієте? Купа сухих гілок! А трава під ними зелена! Тобто хтось зробив це недавно, день, два дні тому… Навіщо? Щоб переконати мене, що це була галюцинація! Хто? Дуже просто! Тільки той, хто знав, що я прийду туди і намагатимусь розв'язати загадку «невидимих кроків».
— Це означає? — спитав чисто риторично Войтек.
Андрійко знизав плечима.
— Він, — сказав Андрійко апатично. — Той, кому я ще довіряв. Бальбінський.
В цю ж мить Здісь скочив з ліжка, підбіг до дверей і рвучко відчинив їх.
2
Здавалося, що Андрійко сповістив про прихід гостя, а Здісь виконав функцію швейцара. За дверима стояв Бальбінський з розгубленою посмішкою.
— Ах, благодійнику! — заверещав Куцик, схоплюючися на ноги. — Тепер уже ти не викрутишся! Ну, ну! Без цих штучок!
Бо саме в цю мить Бальбінський поліз рукою в кишеню, вийняв звідти носову хусточку. Хлопці затягли його в кімнату. Він не опирався.
— Ну, може, ви хоч що-небудь скажете? — роблячи дикі очі, просичав Куцик. — Ви щось чули? Ви вмієте підслухувати під дверима, правда?
Бальбінський не приховував, що він неприємно здивований. Витер ніс, потім щось пробурмотів, запалив цигарку.
— В чому справа? — спитав він нарешті.
— Він ще питає! — заверещав Куцик.
— Ні, серйозно! Сформулюйте якось свої обвинувачення! Ви нападаєте на мене вже вдруге… Слід сказати, що мені це перестає подобатися. Я не про таку відпустку мріяв усю зиму.
— Ну, не прикидайтесь! Проти вас уже стільки назбиралось!
— Це вам так здається. І досить дмухнути, щоб з цього нічого не лишилося.
— Спробуйте.
— Охоче. Ви спіймали мене тоді, коли я йшов на горище. Я пояснював вам. Ви не вірили і мали рацію. Бо все, що я вам розповів тоді, це казки! Уявіть собі, казки.
Хлопці переглянулися. Войтек уже кілька годин доводив, що Бальбінський їх обдурив. Але тепер його визнання знову викликало недовір'я.
— Про цього Хаузгофера? — спитав, вагаючись, Куцик.
— Так, про цього Хаузгофера.
— Все?
— Так.
— Як це? — крикнув Здісь. — Про відкриття Хаузгофера, про поїздку до Вольфшанця? Все?
— Так, так, — Бальбінський навіть вклонився.
Хлопці мовчки дивилися на нього. Поволі в їх головах почали відбуватися якісь розумні процеси. Перший випалив Войтек:
— Дуже добре. Значить, ви влипли.
— Ви так думаєте, юначе?
— Так! Бо ви назвали своє виправдовування казкою. Але те, з приводу чого ви виправдовувались, не казка?
Войтек аж сяяв. Він дивився переможно на товаришів і в їх очах побачив необхідний мінімум схвалення. Але найбільше йому сподобалося те, що обличчя Бальбінського було досить розгублене.
— Що ви підкрадалися сюди, це не казка, так? Що рилися в книгах? Обстукували стінки?
Бальбінський опустив голову, розвів руками.
— Ні, це правда.
— Але це ще не все! — вів далі Войтек. — У нас є дані, що ви це робили не вперше, ви вже приходили сюди, рилися в книжках, обстукували стінки. Ви робили не вже в той день, коли загубився Андрійко. Тільки наша розмова під вікном врятувала од вас Андрійка. Ви вже були на сходах… — він показав драматичним жестом у куток кімнати із сходами на горище.
Бальбінський розвів руками:
— Нічого від вас не приховаєш.
Його удавана покірливість почала непокоїти хлопців. Вони наввипередки обвинувачували його.
— Ви підслухали про траву? Хто накидав гілок?
— Не викручуйтесь, крім вас, ніхто не міг цього зробити!
— А ще раніше взагалі не хотіли йти в сторожку!
— А потім хто зник перед тим, як іти туди?..
Бальбінський нарешті махнув рукою і засміявся.
— Все це правда! — вигукнув він. — Я крався сюди, рився в книгах, обстукував стіни. Так, і купу гілок накидав біля сторожки тільки для того, щоб Андрійка ввести в оману, згоден. Але що з цього?
— Як так? — Войтек подивився на товаришів, шукаючи їх підтримки. — Що це означає? Проти вас є стільки доказів!
— Яка їм ціна в порівнянні з цим єдиним конкретним доказом! — сказав Бальбінський, обнімаючи Андрійка.
Андрійко розгубився, хлопці теж.
— Так от! — сказав, посміхаючись, Бальбінський. — У вас є проти мене підозри. Але що з цього? Яка ціна підливи, коли немає печінки? Є докази, але де злочин? Ви стежили за мною, ловили мене. Згоден, ви мали крихітку рації, щоб так робити, доки ми вважали, що Андрійко пропав. Тоді ще можна було якось дошукуватися доказів проти мене. Але тепер? Андрійко ж знайшовся. Люцина приблизно розповіла мені про його пригоди. Ви ж знаєте, що з мого боку не було ніякої спроби викрасти його, заподіяти йому якусь кривду. Так? І який ви маєте вигляд з вашими обвинуваченнями?
Треба визнати, що хлопці й справді мали поганий вигляд. Бальбінський затягнувся цигаркою, а потім кинув недокурок у грубку.
— А проте… — тихо промурмотів Куцик. — Ваші дії… ви крадькома заходили, обстукували стіни…
— Навчіться, друзі мої, не робити поспішних висновків. Я можу розповісти вам п'ятнадцять захоплюючих історій, не гірших од цієї про Хаузгофера. Можете мати тисячу підозр. Але вони нічого не означають, якщо немає того, що їх викликає, тобто злочину. Це так, наче ви знайшли сто приводів для самогубства людини, яка зовсім не збиралася кінчати самогубством.
Бальбінський підвівся, випростався, потягнувся і підійшов
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Четверо в яхті», після закриття браузера.