Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Учень убивці 📚 - Українською

Читати книгу - "Учень убивці"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Учень убивці" автора Робін Хобб. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 115 116 117 ... 126
Перейти на сторінку:
я не знав, що допомагає від диму, і не звик до нього. Я знайшов куток, де було менше диму, і стояв, зробивши вигляд, що зачарований піснею менестреля, але спостерігав за Регалом через плече.

Регал розвалився за столом. Обабіч стояли мідні курильниці. Август стримано сидів трішки далі. Час від часу вони говорили: Август серйозно, а принц — із презирством. Я звідси не міг розчути, про що розмова, але по губах прочитав, що Август вимовив моє ім’я та слово «Скілл». Кеттрікен підійшла до Регала. Я помітив, що вона уникає струмочків диму. Регал довго говорив з нею, в’яло посміхаючись, а один раз торкнувся її руки та срібних перснів. Здавалося, він був з тих людей, які під дією диму ставали балакучими й починали вихвалятися. Кеттрікен трималася обережно, як пташка на гілці. Вона то підходила ближче й усміхалася, то відходила з серйозним обличчям. До неї підійшов Раріск і став позаду. Він швидко поговорив з Регалом, а потім узяв Кеттрікен за руку та кудись повів. Прийшов Севренз і наповнив курильницю Регала. Той скривив обличчя в дурній посмішці на знак подяки і щось вказав, обводячи рукою весь зал. Севренз засміявся й пішов. За мить з’явилися Коб і Роуд, щоби поговорити з Регалом. Август устав і роздратовано подався геть. Регал розсердився і послав Коба, щоб той привів його назад. Август повернувся, але неохоче. Регал насварив його. Август гнівно подивився на нього, а потім опустив очі й змирився. Як шкода, що я так далеко і не чую, про що вони говорять. Я відчував: вони щось готують. Можливо, це й не мало жодного стосунку до мене та мого завдання. Можливо. Але сумнів був.

Я знову перебирав у голові страхітливі факти і був упевнений, що втратив якусь важливу ланку. Хтозна, може, я йду хибним шляхом і сприймаю все надто серйозно. Можливо, найбезпечнішим рішенням буде послухатися Регала, а він хай потім несе відповідальність. Можливо, не варто гаяти час, а зразу ж перерізати собі горло.

Звісно, я міг би піти до Раріска і сказати, що, незважаючи на всі мої зусилля, Регал досі хоче його смерті, й попросити у принца прихистку. Врешті-решт, кому потрібен досвідчений убивця, який уже зрадив одного хазяїна?

Я міг пообіцяти Регалу, що вб’ю Раріска, але просто нічого не робити. Я ретельно обдумував це рішення.

Я міг сказати Регалу, що вб’ю Раріска, але вбити самого Регала. «Це все через дим, — подумав я. — Він допомагає мені прийняти мудре рішення».

Я міг піти до Барріча, зізнатися, що я вбивця, і попросити його поради.

Я міг узяти кобилу принцеси й поїхати в гори.

— Як ти почуваєшся? — запитала Джонкві, торкнувшись моєї руки.

Я збагнув, що задивився на чоловіка, який жонглював ножами та смолоскипами.

— Я довго це пам’ятатиму, — відповів я і запропонував їй прогулятися в садку, де було прохолодніше.

Пізно ввечері я з’явився у покої Регала. Цього разу мене з приємною посмішкою зустрів Роуд.

— Доброго вечора, — привітався він. Помешкання було наче нора росомахи. Повітря аж синє від диму; напевне, через це Роуд і був такий веселий. Регал знову змусив мене чекати. І хоч я намагався не робити глибоких вдихів, та відчував, як дим діє на мене. «Не втрачай контролю», — подумав я, намагаючись побороти нудоту. Я кілька разів посовався на своєму місці й урешті-решт почав відкрито прикривати рот та ніс рукою. Але це не допомагало.

Я побачив, що хтось відхилив запону у внутрішні покої. Але то був Сервенз. Він подивився на Роуда й сів біля мене. Після недовгого мовчання я запитав:

— Регал зі мною сьогодні зустрінеться?

Севренз похитав головою:

— Він там з… товаришем. Але він передав мені все, що тобі треба знати.

Севренз розкрив долоню на лаві між нами й показав маленьку білу торбиночку.

— Він дістав це для тебе і вважає, що ти оціниш. Якщо змішати трішки з вином, то смерть настане, але не скоро. Кілька днів він навіть не відчуватиме жодних летальних синдромів, а потім впаде в летаргічний сон і врешті-решт помре без страждань, — промовив він, наче мене хвилювало лише це.

Я намагався зрозуміти, що то було.

— Це смола кексу?

Я чув про таку отруту, але жодного разу не бачив. Чейду було б цікаво, де Регал бере її.

— Не знаю, як воно називається, та мені й байдуже. Я кажу лише те, що мені передали. Принц Регал сказав, щоб ти знайшов можливість зробити це сьогодні.

— На що він розраховує? Що я прийду до його покоїв, постукаю і зайду з отруєним вином? Хіба це не занадто очевидно?

— Без сумніву, якщо ти так учиниш. Невже під час твого навчання ти не став спритнішим?

— Під час свого навчання я засвоїв, що такі речі не обговорюються з лакеями. Я маю почути це від Регала. Інакше не робитиму нічого.

Севренз зітхнув.

— Мій пан це передбачив. Ось що Регал передав: він наказує тобі це зробити іменем булавки, яку ти носиш, та іменем герба на твоїх грудях. Відмовивши йому, ти відмовляєш твоєму королю. Це зрада, і тебе повісять за це.

— Але я…

— Візьми і йди. Поки ти чекаєш, час спливає, і з кожною годиною твій візит до його покоїв виглядатиме підозріливішим.

Севренз різко встав і вийшов. Роуд сидів у кутку, як жаба, дивився на мене й посміхався. Їх треба вбити до нашого повернення до Оленячого замку, якщо хочу й далі доводити, що я вмілий убивця. Цікаво, вони розуміли це? Я посміхнувся Роуду, відчуваючи, як мені дере у горлі від диму, а потім узяв отруту й вийшов.

Коли я спустився сходами, то відійшов до стіни, де була найбільша тінь, і якнайшвидше виліз на одну з опор, на яких трималася підлога покоїв Регала. Я вчепився у них, як кішка, і довго чекав. Від диму, що досі крутився у мене в голові, втоми та дії трав Кеттрікен, яка ніяк не проходила, мені здавалося, що це все сон. «Цікаво, моя нехитра вигадка хоч чимось мені допоможе?» — подумав я. Врешті-решт я навіть міркував над словами Регала про те, що він хотів, аби поїхала леді Тайм. Але Шрюд послав мене. Я пам’ятаю, як Чейда це здивувало. Нарешті згадав, що він говорив мені. Невже мій король віддав мене на поталу Регалу? Якщо так, то я їм нічого більше не

1 ... 115 116 117 ... 126
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Учень убивці», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Учень убивці"