Читати книгу - "Шазілір. Полум'я нового дня, Олена Гриб"

Лонс схлипнув, напевно забувши про чужу присутність. Витер носа рукавом, охнув, коли металеві ґудзики на манжетах пройшлися обпаленою шкірою, закусив до крові губу.

– Я зізнаюся. Позбавте мене прокляття. Мама витримає і кар'єри, і… і… Тільки не вогонь! Ні? Тоді… Значить… Виходить… Мені один шлях – туди?

Його тонка, багряна від спеки рука вказувала на ті самі скелі, яких дивом уникнув бриг. Улюблене місце самогубців і злочинців. Втім, кримінальний світ більше шанував кар'єри – ближче, надійніше, безпечніше та безлюдніше.

– Он, хтось і ночі не дочекався, – в голосі ейрона не знайшлося місця співчуттю. – Заздрю… У мене не вистачило б сміливості кинутися вниз посеред білого дня.

Міка підвела голову, щоб помітити на скелі крихітну фігурку.

«Добігти не встигну», – майнула безнадійна думка.

Надто далеко і високо, поки піднімешся, божевільний встигне разів сто зробити фатальний крок. І не докричишся – гуркіт хвиль заглушував інші звуки.

– Щасливчик…

Міка заплющила очі, коли людина ступила вперед і перетворилася на цятку, що стрімко падала вниз.

– Щоб його!

Вигук Лонса був захоплений і обурений одночасно.

Вона розплющила очі.

Молодий Уфін витріщався на скелі. Його притиснуті до обличчя долоні видавали крайній ступінь хвилювання, а сухі губи ворушилися, ніби він намагався звернутися до невідомого стрибуна, проте не знаходив слів.

– Як же гарно! – прошепотів нарешті. – Це як легенда!

«Звичайному підлітку легко догодити», – посміхнулася Міка, переводячи подих.

Людина зі скелі не збиралася прощатися з життям.

Вона вчилася літати.