Читати книгу - "Загублена Валькірія, Кеті Рід"

З жахом я спостерігала, як понівечене тіло, обпечене й розбите, повільно сповзло додолу й більше не ворушилося. Тієї ж миті корені, що звивались у повітрі, гупнулись на розтріскану підлогу.

Магія Олафа припинила існування. Дивлячись на мене, добрі очі вчителя застигли. Життя покинуло їх назавжди.

Схлипнувши, я закричала так сильно, що завібрували стіни. Гнів, розпач, біль і провина охопили мене, але цього разу не засліпили. Скерувавши кинджал на Магнуса, що самовдоволено обтрушував свою мантію, я випустила в нього все, чим володіла.

Біле світло залило найвіддаленіші куточки підземелля. Темрява відступила, оголюючи усе, що приховувала. У вухах загуло, ніби хтось вдарив у гонг, і я просто знала, що це була вона — вся сила моєї матері. Моя сила. Божественна кара, яку я спрямувала на того, хто забрав стільки невинних життів.

Соль була богинею і програла боротьбу. Проте я була валькірією.

— Справедливість перш за все, — почула я власний голос ніби здалеку. — Ти заплатиш за все, що накоїв.

Схопившись за кинджал обома руками, я тримала його з усіх сил, краєчком свідомості сподіваючись, що направлений потік магії вбереже тіла Вьор і Олафа. Вони заслуговували більшого, ніж просто згоріти в темному підземеллі.

Щит Магнуса розсіявся, не витримавши удару. Тоді він ухилився вбік, але я просто продовжувала скеровувати кинджал на нього. Йому нікуди було подітися. Зрозумівши це, він випустив назустріч власний потік чорної сили. 

Я здригнулась, коли відчула цей удар — сили зіштовхнулись у двобої, мов два бики на арені.

На спині під сукнею виступив піт. Руки затремтіли від того, наскільки темною й жорстокою відчувалась магія Магнуса. Вона тиснула, тиснула так, що я мимоволі відступила на крок, досі не розриваючи зв’язок.

Поволі потік сил зміщувався. Чорна магія захоплювала простір, відтісняючи мою білу, але я не здавалась. Напружено спостерігаючи, як темрява наближається, я відпустила одну руку і потягнула поділ сукні вгору.

До гулу магії додався сміх Магнуса.

— Ти вирішила звабити мене, Єво? Твоє тіло не має цінності для мене. Лише твоя сила.

Не звертаючи увагу на його насмішки, я навпомацки відшукала другий кинджал і витягла його з перев’язу на стегні, вже ледве утримуючи потік сили. Голова паморочилась так, що я боялась втратити свідомість. А мені не можна було втрачати свідомість.

Якщо я тут помру, то заберу з собою і Магнуса.

Зненацька його погляд перескочив на щось позаду мене. Обличчя мага перекосило від гніву одночасно з тим, як на мою талію приземлились знайомі руки. Я мало не розплакалась, коли Асгейр обійняв мене, притискаючи спиною до своїх грудей.

— Не розривай потік, — пробурмотів він мені на вухо, ігноруючи вигуки осатанілого Магнуса. — Тримай його магію в полоні.

З моїх губ зірвався скуліж, але я виставила вперед і другий кинджал. Ще більше магії обрушилось на Магнуса, і він заревів від люті. Моє тіло рвалось на частини від сили. Я була вдячна Асу за те, що він притискав мене до себе так, ніби хотів злитися в одне ціле... поки це дійсно не сталося.

Я раптом відчула у собі чужу силу. Чужі думки, почуття. Чужу магію.

— Ти молодець, — бурмотів Асгейр мені в потилицю. — Тепер заверши справу. Віднови справедливість.

Сльози таки полилися по моїх щоках, коли я збагнула, що він зробив. Асгейр повірив у мене. Вперше він довірився мені замість того, щоб забрати відповідальність на себе. Дозволив впоратись із Магнусом самій, лише допомагаючи, але не зупиняючи.

Зачерпнувши темну, мов грозові хмари, магію, я виштовхнула її з себе у кинджали і далі. Моя золотаво-біла сплелась із темно-синьою магією, мов міцний канат, і вдарила по чорній з новою силою.

Мить — і Магнуса відкинуло до протилежної стіни так само, як він зробив це з Олафом. Хруст кісток прокотився підземеллям, осідаючи у вухах.

Розбите тіло гупнулось на підлогу, і мої руки безвільно повисли вздовж тіла. Від перенапруги коліна підігнулись, і якби не Ас, я б упала. Він обережно опустив мене, а потім зненацька рушив до тіла Магнуса. Воно лежало під таким неприродним кутом, що я полегшено видихнула.

Все закінчилось. Більше ніхто не загине від руки і з волі цього схибленого мага.

Проте Ас, схоже, хотів бути певним. Наблизившись, він скерував на нього короткий спалах. Тіло загорілось, розносячи по підземеллю в’їдливий запах горілої плоті. Я мимоволі скривилась і відвела погляд, шукаючи Вьор. Вона знаходилась надто близько, поки ми...

Знайшовши залишки колись прекрасної богині там, де вона лежала в центрі тьмяного залу, я зітхнула. Тіло Олафа, на відміну від неї, не постраждало.

За кілька секунд від наймогутнішого мага Асгарду лишився один лиш попіл, який Ас вітром здув у глибини розритої землі. Туди, де ніхто його й не подумає шукати. Лише після цього він повернувся до мене.

Зсунувши брови, він присів переді мною навпочіпки.

— Як ти себе почуваєш? Ти поранена?

Дуже повільно похитавши головою, я з подивом відмітила дрібку грозової магії, що досі струменіла у моїй крові.

— Я впоралась, — пробурмотіла я. — Але що ти зробив? Як ти влив у мене свою силу?