Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Дума про Хведьків Рубіж 📚 - Українською

Читати книгу - "Дума про Хведьків Рубіж"

245
0
21.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Дума про Хведьків Рубіж" автора Володимир Худенко. Жанр книги: 💙 Сучасна проза / 💙 Пригодницькі книги / 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.
Електронна книга українською мовою «Дума про Хведьків Рубіж» була написана автором - Володимир Худенко, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Є можливість скачати книгу у форматі PDF, EPUB (електронне видання), FB2 (FictionBook 2.0) та читати книгу на Вашому гаджеті. Бібліотека сучасних українських письменників "ReadUkrainianBooks.com". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "💙 Сучасна проза / 💙 Пригодницькі книги / 💛 Фентезі".
Поділитися книгою "Дума про Хведьків Рубіж" в соціальних мережах: 

Цього разу конотопський маестро містики і хоррору Володимир Худенко звертається до історичної тематики. Упирі та інша нечиста сила, виявляється, триста-п’ятсот років тому були активнішими, так би мовити, в суспільному житті Європи і решти країн зокрема. Величезна армія справжніх кровожерів із заходу йде захоплювати людський світ. І це не якась там хаотична юрба. Це вишколена регулярна армія упирів. І ніщо і ніхто не може чинити їй опір. Ніхто, крім козака Хведька. Та чи по силам одному, хай навіть характернику, протистояти цій навалі?

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 3 4 5 6 7 8
Перейти на сторінку:
(Роман)

«Спочатку був хрест, і хрест був у вічності, і на хресті сидів ворон.

А під хрестом була могила, і могила та звалась вічністю.

І був хрест перевернутим хрестом.

І клював ворон могилу, злетівши з хреста.

І там, де клював, стала твердиня.

І була твердинею вселенська тьма, і є вона донині,

і зветься простором і часом, і має у собі вічність.

Ходив ворон по твердині, походжав, і сіяв по твердині рух, і рух став світом.

І з того стала тьма і світ, що є донині.

А тоді злетів ворон із тьми і світу.

І помішались тьма і світ.

І стала між тьми і світу помісь, і звалась життям.

І то було першожиття.

І вмирало першожиття, бо тьма одділялась од світу знову.

Бо тьма була не світ.

І не хотіло першожиття вмирати, і здержувало тьму зі світом.

І се був початок.

Та не в’язався світ із тьмою, і вмирало першожиття.

І тоді деякий світ став тьмою, а тьма світом.

І з них стало друге життя.

А друге життя було смерть»

(З упирської Книги одкровень. «Про створення світу». Цикл перший. Одкровення перше. Про ворона, могилу і хрест)

Текст, приведений нижче, є нічим іншим, як жахалкою, розказаною вашим покірним слугою в ніч на Івана Купала 6–7 липня 200… року коло ватри на околиці села Карабутове Конотопського району Сумської області після дванадцятої години і аж до ранку. Слухачами моїми були мої ж шкільні товариші – учні, певне, 10–11 класу на ту пору, якщо я не помиляюся, звичайно. Варто лише додати, що як ви явите таку ласку дочитати сей текст до кінця, то неодмінно зможете причислити й себе до тії юрби парубків та дівчат коло вогнища у полуночних сутінках, між іще подекуди мальовничої північноукраїнської природи.

«…і виходив Христос сміятися до Іллі і був Господь»

Зараз от боку оного козацтво по розных городах розишовшися, полковников, сотников собі понастановлявши и гдеколвек знайшлася шляхта, слуги замковіе, жиди й уряди міскіе – усе забияли, не щадячи ані жон и дітей їх, маетности рабовали, костели палили, обваліовали, ксіонзов забияли, дворі зась и замки шляхецкіе и двори жидовскіе пустошили, не зоставаючи жадного цілого. Рідкій в той кріві на тот час рук своїх не умочил и того грабленія тих добр не чинил.

Літопис Самовидця

На початку травня під Жовтими Водами вбивали.

І був там гріх масовий, у всій своїй суті об’ємніший за будь-які проповіді чи сповіді перед Cвятим Таїнством причастя у будь-якому ж із соборів всії неньки-України од храму великомучениці Тетяни до самої Софії Золотоверхої, де дзвони торкають небес.

А чи ж дзвеніли дзвони ті під Жовтими Водами, в степу, між стогону зранених та ляскоту шабель теї години?

Дзвеніли добряче, панове.

Дзвеніли ті дзвони…

А бій же чувся тупотом, ударами по живому і мертвому м’ясу, матюками та хриплими одкровеннями чиїхось вуст між самі хмари:

– Діва Марія, Спаси!

і

– Діва Марія, Спаси!

Івана Остаповича Виговського тягли двоє попід руки, що були добряче туго зв’язані, з одного осередку оточення кудись у тил, а там, на передньому краї, шуміло та ревіло безудержне море скорботи, і вже колишній польський вояка ще силкувався вслухатися в той ґвалт, аби почути якісь, може, вказівки колишніх же своїх командирів.

Хтозна.

Іван Остапович скривився гримасою якоїсь відстороненості, а може, й навіть приреченості, хоч і поставив перед своїм сумлінням умову не зважати на все те, що відбувалось довкола. Він тільки рухався туди, куди саме його волокли двоє: пристаркуватий, літ під шістдесят, і трохи молодший, який, може, четвертого десятка на цей неспокійний рік достиг.

Іван Остапович два рази падав, його підіймали, тягли, але ніби не звертаючи уваги. Двоє мимовільних наглядачів Виговського самі були в якомусь забутті – хлопець зробив такий висновок, коли впав від стусана одного з них в оточенні, тоді був піднятий, і стариган нащось, дідько його розбере, підібрав із трави збиту Іванову шапку, неуважно натягнув йому на голову.

Врешті по дорозі ту шапку однаково згубили, але то вже не важливо.

Іван добре чув голосні збуджені перемови тії мимовільної своєї сторожі, але, певніш усього, не мав наміру в них вслухатися, розібрав тільки, що той старий так наче зветься Панасом, а менший Матвієм.

– Біс мені вас послав, хлопці-молодці-задрипанці, а змій і кат вашій шльондрі-матінці й вам, розтриклятим бовдурам, помийникам і рознощикам бидла! Хай мене, вражу скотину, поб’є грім і Божа кара або начисто спопелить своїм мечем архангел Михаїл, та шоб я отут провалився до бісового дідька ув саме занюхане пекло до мого чортового і самого падлючого свата Архипа, хай він перевернеться сто сорок раз у труні на помині, а я б вас, сучих бусурменят, послав би ок бісовій суці вашій матері на піки ляхам да нічорта б і не пожалів, і не перехрестився б, і ні разу б не випив за упокій ваших продажних душ, шоб вас кат спік і вивернув набік!

Як се – набік, мабуть, не зрозумів не тільки Іван із тим, як його, Матвієм, а ще ж і два чи три козаки позаду, мабуть, мало що втямили.

Оте полонення Івана Виговського, якщо чесно, було чистою виставою майже без дійових осіб – цілком само собою здійснилося. Хто його зна, а тим більше сам Іван, чого він потрапив у руки саме цим двом, тому німому Матвію та матюшнику Панасу (а той Панас, повірте, гнув таке, що я не те що казати тут – натякнути на ту хвору брань не можу).

– Шо ти, гнида, закрив свою роздовбану пащеку, наче вареником чи галушкою подавився?! А, ірод окаянний і сволота немислима?! Ти думаєш балакать чи ні?! Ану підставляй гузно, хрищ!

Панас розмахнувся широко ногою, тримаючи таким чином Виговського за лікоть, щоб влучити носаком точно нижче спини Матвію. Якийсь із хлопців, що йшли позаду, правда, при тому намірі притримав свого (як потім з’ясувалось) ватажка – хорунжого. Стався поштовх, і Виговський упав одним коліном у крихкий ґрунт. Таким чином він і стояв якийсь час, бо Панаса довелось довго втихомирювати, а Матвій, не відводячи руки, заціпенів на місці й просто спостерігав, що воно робиться.

За якусь хвильку Виговському довелось на власних вухах відчути всю шир української національної лайки.

– Ой ви ж, сучі упирята, свині безмозкі та наволоч пакосна сто раз! Куди ок хріну потаскались обходити

1 2 3 4 5 6 7 8
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дума про Хведьків Рубіж», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Дума про Хведьків Рубіж"