Читати книгу - "Сестри назавжди, Маїра Цибуліна"

А де ж ділася наша Геня? Як вона там поживає? Чи ще "не доїла" вона там Володимира? Та й що він поробляє? Чи не занедужав бува?

Інколи навідується Геня до своєї рідні в Калуші, але Марійка її і через поріг не пускає, каже їй три слова і "бувай бабуню", що заслужила - те і має! За двома зайцями ніхто не ганяється одночасно!

Вчора Ольга заходила до сусідки Ольги і та їй ось що розповіла:

- Зустріла я її сьогодні на вулиці.

- І що вона про нас і не згадувала? - розпитувала Бурачиха.

- Ой, Олю, вона про вас таке розказувала! - із підступністю розповідала Бондариха. - Вона на вас така зла, таке на вас наговорює!

- А ми їй щось робили, що вона про нас таке думає?

- Та я все знаю. Я їй не вірю. Я їй розказала, що зарплату вам не дають, що ви і їсти майже нічого не маєте. А ти собі уяви, що вона на це відповіла?

- Ну і що? Неодмінно щось противне.

- "Хай знають, так їм треба, хай подивляться, як без мене жити! Нема вже того, коли я їм повні сумеги возила, а вони мене ще з дому вигнали?"

- Що так і сказала?

- Слово в слово переказую. Чистісінька правда. Їй-богу!

- Та чого б мені тобі не вірити? Чи я не знаю баби?

Уже травень завершується. Недалеко і літо видніється. Знову тепло, річка, спілі овочі і фрукти...

Сім'я Боднарів переселилася. А Марійка збирається подавати документи до Прикарпатського університету імені Василя Стефаника, котрий став відомим письменником завдяки своїм новелам "Новина" і "Камінний хрест". Свєті і Володі вдалося перебратися до однокімнатної квартири.

- Як їм тепер добре! Вони собі самі живуть, - говорить Ольга із щастям на очах. - Ніхто їм тепер не мішає, не вказує.

- Ну, чого ти так шкіришся? - запитує Микола у дочки. - Чого тобі так весело?

- Завтра вже не будеш сміятися, - каже Ольга.

- Мені просто цікаво, як вони мене провалять. Не можу собі це ніяк уявити!

- Не бійся, провалять!

- Я чула, щоб поступити туда - на лапу треба дати 600 доларів.

- Та ти що? Звідки такі гроші взяти?

- От, в тім то й річ, що ми жебраки так далеко забралися. Я як там роздивлялася зразок для заповнювання, то мама хлопця була начальницею, батько його був зам директора.

- А в мене мама - робітниця, батько - слюсар.

- Куди ми премся? - дивується Ольга. - Ну, скажи, куда?

- Ну, як не поступиш, - будем, хоч знати, справді на лапу треба було, - говорить Микола.

- Хоч спробуєш. Бо що вже робити? Не забирати ж документи? Вже почали - треба до кінця іти! Та й проба гроші не коштує!

- Я була одній своїй однокласниці розповіла, що збираюся на вчителя англійської мови. Це Уляна з сусіднього під'їзду.

- І вона що?

- Вона казала, що туди дуже важко поступити. Хтозна чи мені вдасться.

- Ну, вже що буде, то буде! - зітхає Ольга. - Вже нікуди діватися. Ранок був з дощем. Лило, мов там в горі хтось квіти поливав. Ольга і Марійка зібралися до училища №7, де мали відбуватися вступні іспити різних кваліфікацій від Прикарпатського університету.

Після обіду дощ вщух і Бурачки вернулися додому, де їх з нетерпінням очікував Микола.

- Ну, що поступила? - питає він.

- Ага, поступила! - відказує незрозуміло Марійка.

- Завалили її! - каже Ольга. - Треба було долярів. Що їм знання?

- Я так і знав! - промовивши це, Микола пішов до кухні. За ним через хвилину і Ольга з Марійкою прийшли.

- А ми тебе обдурили! Ага! - засміялась Марійка. - А мене не провалили! Ага!

Ольга і собі почала шкіритися.

- Ми тобі набрехали! - говорила вона.

- Я поступила! - радіє дівчина.

- Справді? - не вірить Микола. - Ви мене знову дурите?

- Та ні, - відказує Ольга. - Її справді зараховано.

Через п'ять хвилин усі Бурачки лежали в ліжку і ділилися сьогоднішніми враженнями від пережитого.

- Вона мені каже, що граматика у мене слабенька. А я вже думаю, що вона зараз скаже, що мене не прийнято. Тому я байдуже зітхнула і глянула у вікно. І чую, що вона каже мені: "Але для заочного відділення згодиться". Я така вся схвильована. Ще зовсім собі не могла в це повірити.

- Маєш, Марійко, щастя! - каже Микола.

- Як ти поступила? - дивується Ольга. - Я ще не можу повірити! Треба буде потім піти і подивитися на список поступивших, бо інакше не віриться!

- Я напевно поступила, бо її розсмішила.

- Як?

- Вона в мене питається, звідки я. Звісно на англійській мові: Where are you from? А я їй відповідаю, що з України: I am from Ukraine. Вона тоді посміялась і каже, з якого міста. Ну, я тоді вже сказала, що з Калуша.