Читати книгу - "Сповідь відьом. Тінь ночі"

— Сюзанна поставила під сумнів мій авторитет у цій справі. Оскільки я є керманичем громади Гарлікгайт, а також старійшиною міського району Вінтрі, пані Норман мусить представити свій позов на розгляд решти районних старійшин Лондона. І вони винесуть рішення у нашій справі. Так робиться завжди, коли між відьмами виникають розбіжності. Число старійшин налічує двадцять шість, а разом ми складаємо Верховну Раду.

— Так це — чиста політика? — спитала я.

— Політика й розсудливість. Без цього інструмента розв’язання наших внутрішніх розбіжностей отець Габбард іще глибше запустив би свої вампірські пальці у наші справи, — пояснила Гуді Альсоп. — Вибачте, якщо я вас образила, пане Ройдон.

— Жодної образи, Гуді Альсоп. Але якщо ви винесете цю проблему на розгляд вашої Ради, то про Діану невдовзі дізнається увесь Лондон. — Метью схвильовано підвівся. — А я не можу цього допустити.

— Кожна відьма у нашому місті вже прочула про вашу дружину. Тут новини поширюються напрочуд швидко, і не в останню чергу завдяки старанням вашого приятеля Крістофера Марлоу, — сказала Гуді й вигнула шию, зазираючи в очі Метью. — Сядьте, пане Ройдон. Моїм старим кісткам важко кожного разу отак вигинатися. — На мій превеликий подив, Метью сів.

— Лондонські відьми й досі не знають, що ти ткаля, Діано, а це — надзвичайно важливо, — продовжила Гуді Альсоп. — Про це, ясна річ, доведеться повідомити Раду. Коли інші відьми довідаються, що тебе викликали на килим до старійшин, то подумають, що тобі буде висловлена догана за твої стосунки з паном Ройдоном чи тебе якимось чином зобов’яжуть не давати йому можливості користуватися твоєю кров’ю або твоїми магічними здібностями.

— Що б там не вирішили старійшини, ви й далі будете моєю наставницею? — Мені було вже не звикати до того, що я завжди була предметом заздрощів та зневаги з боку інших відьом, і не була настільки наївною, аби сподіватися, що лондонські відьми схвально поставляться до моїх стосунків із Метью. І мені було байдуже, чи братимуть Марджорі Купер, Елізабет Джексон та Кетрін Стрітер (ким би вони не були) участь у освітній програмі Гуді Альсоп. Але до Гуді я ставилася інакше. Бо це була та відьма, чиєю дружбою й підтримкою мені хотілося б заручитися.

— Я — остання з нашого роду в Лондоні й одна з трьох відомих ткаль у цій частині світу. Шотландська ткаля Агнеса Семпсон зараз перебуває у в’язниці в Единбурзі. Уже давно ніхто не чув про ірландську ткалю і не бачив її. Тому Рада не матиме іншого вибору, як дозволити мені бути твоєю наставницею, — заспокоїла мене Гуді Альсоп.

— А коли зберуться відьми-старійшини? — поцікавилася я.

— Як тільки будуть завершені приготування до їхньої зустрічі, — пообіцяла Гуді.

— Ми будемо напоготові, — запевнив її Метью.

— Є певні кроки, які вашій дружині доведеться здійснити самостійно, пане Ройдон. Серед них — народження дитини й зустріч із Радою, — пояснила Гуді Альсоп. — Знаю, веру дуже важко кому-небудь довіритися, але ви мусите це зробити заради вашої дружини.

— Своїй дружині я довіряю. Ви вже дізналися, що скоїли з нею інші відьми, тому не дивуйтеся, що я не вірю нікому з вашого племені, коли йдеться про Діану, — відказав Метью.

— Мусите спробувати, — повторила Гуді Альсоп. — Ви не повинні ображати Раду. Якщо це станеться, то отцю Габбарду доведеться втрутитися. А Рада не потерпить іще одної образи з його боку і покличе на допомогу Конгрегацію. Попри інші наші розбіжності, ніхто в цій кімнаті не бажає, щоб Конгрегація зосередила свою увагу на Лондоні, пане Ройдон.

Метью допитливо поглянув на Гуді Альсоп і замислився. А потім кивнув головою.

— Гаразд, Гуді.

Я — ткаля.

І невдовзі я стану матір’ю.

«Дитя поміж, а відьма — збоку», — прошепотів мені примарний голос Бріджет Бішоп.

Метью різко втягнув у себе повітря, і я зрозуміла, що він помітив переміну в моєму запаху.

— Діана втомилася і хоче додому.

— Вона не втомилася, просто їй страшно. Настав час, Діано. Мусиш сміливо подивитися у вічі правді й побачити, ким ти насправді є, — сказала Гуді Альсоп з легким співчуттям у голосі.

Але моя тривога продовжували зростати, навіть коли ми благополучно дісталися до «Оленя й Корони». Коли ми увійшли, Метью зняв свою прошиту куртку і накинув мені на плечі, вкриваючи від прохолодного повітря. Тканина зберегла в собі аромат конюшини й кориці разом із слабким запахом диму від Сюзанниного каміна та вогкого лондонського повітря.

— Я — ткаля. — Може, якщо я повторюватиму цю фразу, то до мене невдовзі дійде її справжній сенс. — Але я не знаю, що це означає і хто я тепер така.

— Ти — Діана Бішоп — історик та відьма. — Метью взяв мене за плечі. — Неважливо, ким ти була і ким станеш у професійному чи іншому планах, важливо, хто ти є. А ти — моє життя.

— Твоя дружина, — поправила я його.

— Моє життя, — повторив Метью. — Ти не лише моє серце, а і його пульс. Раніше я був лише привидом, як отой двійник Гуді Альсоп. — Від хвилювання його французький акцент став виразнішим, а голос — хрипким.

— Начебто я мала б відчути полегшення, дізнавшись, нарешті, правду, — сказала я, залізаючи у ліжко й цокочучи зубами. Здавалося, холод добрався аж до мого кісткового мозку. — Усе своє життя я дивувалася: чому я не така, як всі. Тепер я дізналася чому, але від цього мені не стало ані легше, ані спокійніше.

— Колись стане, — заспокоїв мене Метью, заповзаючи до мене під покривало. Він оповив мене руками. Тулячись один до одного і шукаючи взаємної підтримки, ми переплелися ногами, мов коріння дерева. Глибоко в моїй душі той ланцюг, що я його викувала з любові й туги за тим, кого мені ще належало зустріти, вигнувся і став еластичним. Він був товстий та незламний і повнився життєдайним соком, що перетікав від вампіра до відьми і навпаки. Невдовзі я стала відчувати себе не десь поміж, а благословенно зосередженою у самій собі. Коли я спробувала відсунутися, Метью не пустив мене.

— Я ще не готовий тебе відпустити, — сказав він, притягуючи до себе.

— Мусиш займатися роботою — для Конгрегації, Філіпа та Єлизавети. Я вже в