Читати книгу - "Темна вежа. Темна вежа VII"

«Так, вважайте, що через Федік, — подумав Джейк. — Авжеж. Бо який сенс робити інше, ще логічніше припущення, що ми або мертві, або загубилися між світами, навіки пішли в тодеш?»

— Знаєте Федік? — запитав Роланд.

— Це десь на півдні? — невпевнено сказав Вортінгтон, котрий підійшов до них з Дані, дівчинкою-майже-підлітком. — Тобто було на півдні. Трампас і деякі інші кан-тої говорили про це місце так, наче там водяться привиди.

— Примари там є, — похмуро кивнув Роланд. — Посадите Сюзанну на потяг до Федіка, якщо раптом ми не повернемося сюди? Наскільки я розумію, деякі поїзди ще ходять, бо…

— Ними їздили Зелені Плащі? — підказав Дінкі. — Чи то пак Вовки по-вашому. Так, поїзди лінії «Д» ще ходять. Вони автоматизовані.

— Це монопоїзди? Вони розмовляють? — спитав Джейк, згадавши Блейна.

Дінкі й Тед обмінялися непевними поглядами, і Дінкі подивився на Джейка та знизав плечима.

— Хіба я знаю? Я більше тямлю в ліфчиках розміру «Д», ніж у поїздах лінії «Д». Та зрештою, як і всі тут. Принаймні Руйначі. Може, охоронці щось знають про ті поїзди. Чи той тип. — Він тицьнув великим пальцем у бік Тасси, котрий так і сидів на ганку перед будинком начальника, охопивши голову руками.

— Хай там як, ми скажемо Сюзанні, що обережність не завадить, — пробурмотів Роланд Джейкові. Хлопець кивнув. Він розумів, що нічого іншого їм не лишається. Але в нього назріло інше питання. Він подумки зробив нотатку: нагадати собі поставити це питання Теду чи Дінкі, якщо випаде нагода це зробити, коли їх не чутиме Роланд. Йому не подобалося, що Сюзанна залишається в поселенні (проти цього волали всі його інстинкти), але він розумів, що вона відмовиться йти з ними, не поховавши Едді. Роланд теж це чудово розумів. Примусити її піти вони могли тільки в один спосіб: зв’язавши їй руки і заткнувши кляпом рота. І це б лише погіршило становище.

— Може так статися, що дехто з Руйначів матиме бажання поїхати поїздом на південь разом з Сюзанною, — сказав Тед.

Дані кивнула.

— Нас тут незлюбили за те, що ми вам допомагаємо. Найбільше дістається Тедові й Дінкі, але півгодини тому на мене плюнули, коли я йшла в свою кімнату забрати оце. — Вона показала пошарпаного і вочевидь дуже дорогого їй ведмедика Вінні-Пуха. — Поки ви тут, вони не наважаться нас чіпати, але коли ви підете… — Вона промовисто знизала плечима.

— Чорт, я не розумію, — сказав Джейк. — Вони ж вільні.

— Вільні, і що далі? — спитав Дінкі. — Ти сам подумай. Більшість із них і в Америці не вписувалися в суспільство. Були п’ятими колесами. А тут з нами носилися як з писаними торбами, ми були віп-персонами, нам діставалися самі вершки. І раптом бац — і все скінчилось. Якщо поставити себе на їхнє місце, невже важко зрозуміти?

— Важко, — грубо відказав Джейк. І подумав, що йому просто не хотілося їх розуміти.

— Вони втратили ще дещо, — тихо сказав їм Тед. — У Рея Бредбері є роман, називається «Чотириста п’ятдесят один градус за Фаренгейтом». «Палити було приємно», такими словами він починається. Так от, руйнувати теж було приємно.

Дінкі енергійно закивав. Вортінгтон і Дані Ростова теж.

Навіть Шимі — і той кивнув.

Чотирнадцять

Едді так само лежав у колі світла, але тепер його обличчя було чисте, а ковдра на ліжку коменданта гуртожитку була охайно напнута йому до середини грудей. Сюзанна вдягла його в чисту білу сорочку, яку десь знайшла (напевно, в комендантовій шафі, здогадався Джейк). Очевидно, бритву вона теж знайшла, бо щоки Едді були гладенько виголені. Джейк спробував уявити собі, як вона сидить і голить свого покійного чоловіка, співаючи: «Кама-комала, рису надбала» — і не одразу зміг. Та раптом уява намалювала йому чітку картину, настільки нестерпну, що йому знову довелося щосили стримувати себе, щоб не розридатись.

Сюзанна мовчки слухала те, що казав їй Роланд: сиділа на ліжку, склавши руки на колінах, опустивши очі. Стрілець подумав, що вона схожа на сором’язливу незайману дівчину, якій освідчуються і пропонують шлюб.

Він закінчив говорити, а вона все так само мовчала.

— Сюзанно, ти зрозуміла, що я тобі сказав?

— Так, — не підводячи погляду, сказала вона. — Я поховаю чоловіка, Тед і Дінкі мені допоможуть. Хоча б тим, що стримуватимугь своїх «друзів»… — Останнє слово вона промовила з ледь вловною ноткою сарказму, і стрілець у душі зрадів, бо ж це означало, що тягар горя не розчавив її остаточно, — …аби вони не забрали в мене його тіло й не лінчували на яблуні.

— А потім?

— Ви або знайдете спосіб повернутися сюди й ми разом поїдемо у Федік, або Тед і Дінкі посадять мене на поїзд і я поїду туди сама.

Холодна відстороненість у її голосі не просто викликала у Джейка тривогу. Вона його налякала.

— Ти ж розумієш, навіщо нам в Америку? — стурбовано запитав він. — Справді розумієш?

— Щоб урятувати письменника, поки ще не пізно. — Вона взяла Едді за руку, і Джейк відзначив про себе, що нігті в нього бездоганно чисті. Чим вона вичистила з-під них бруд? Може, у коменданта були маленькі щипчики для нігтів, як ті, що їх його батько носив з собою у зв’язці ключів? — Шимі каже, що ми врятували Промінь Ведмедя і Черепахи. Ми гадаємо, що врятували троянду. Але попереду ще одна операція з порятунку. Письменник. Те ледащо. — З цими словами вона все-таки підвела погляд. Її очі горіли вогнем. Зненацька Джейк зрозумів, що воно й на краще, що Сюзанни з ними не буде, коли… якщо… вони зустрінуться з сеєм Стівеном Кінгом.

— Щоб ви мені його врятували, — сказала вона, і Роланд та Джейк почули, як у її голос закрадаються нотки старої злодійки Детти. — Після всього, що сталося сьогодні, спробуйте тільки не врятувати. І ти, Роланде, скажи йому, щоб продовжував писати. Навіть якщо пекло розверзеться під ногами, буде повінь, навіть якщо він захворіє на рак чи його член відвалиться від гангрени. Пулітцерівську премію теж нехай собі в голову не бере. Скажи йому, щоб писав далі й закінчив нарешті свою гадську історію.

— Я перекажу, — пообіцяв Роланд.

Вона кивнула.

— Ти приїдеш до нас, коли ми виконаємо це завдання. — На останньому слові Роланд трохи підвищив голос, тож прозвучало це майже як питання. — Ти приєднаєшся до нас, щоб довести нашу справу до кінця?

— Так. Не тому, що я так хочу. Я