Читати книгу - "Чаклун та сфера. Темна вежа IV"

Вони трохи посиділи мовчки, дивлячись на подвір’я. В бараці туркотіли голуби, ще одне яблуко розбрату між Роландом і Бертом в ті дні. Алан скрутив собі цигарку. Робив він це повільно, готова цигарка мала досить кумедний вигляд, але, коли він її припалив, трималася купи.

— Бачив би тебе твій батько. Живцем би шкуру здер, — зазначив Катберт, щоправда, з захватом. Через рік, коли в небі з’явиться Мисливець, всі троє будуть уже затятими курцями, засмаглими молодиками, чиє дитинство примусово лишилося в минулому.

Алан кивнув. Від міцного тютюну Зовнішньої Дуги йому запаморочилося в голові й задерло в горлі, але цигарка зазвичай заспокоювала його, а саме тієї миті його нерви потребували заспокоєння. Він не знав, як Берт, але йому самому тими днями в повітрі вчувався запах крові. Можливо, навіть їхньої. Страшно йому не було, принаймні, поки що, але відчуття тривоги не полишало його ні на мить.

4

Хоча змалечку їх муштрували, як яструбів, під зброю, Катберт і Алан досі поділяли одне помилкове переконання, властиве багатьом хлопчикам їхнього віку: переконання в тому, що дорослі кращі за них, принаймні в таких справах, як планування і роздуми, переконання в тому, що дорослі знають, що вони роблять. Роланд, навіть попри свою любовну лихоманку, вже в це не вірив, але його друзі забули, що у грі в Замки обидві сторони діяли наосліп. Вони б неабияк здивувалися, якби знали, що принаймні двоє з трьох Великих мисливців за трунами дедалі більше непокояться через трьох молодиків із Внутрішнього світу і вже вкрай знудилися від очікування, в яке грали обидві сторони.

Якось рано-вранці, коли Мисливець вже виріс наполовину, Рейнолдз і Діпейп разом спустилися сходами з другого поверху «Раю для подорожніх». У великій залі було тихо, за винятком похропування і посвистування крізь слиз у носі. Гулянка у найбучнішому шинку Гембрі вкотре скінчилася.

Джонас у компанії мовчазного гостя грав у Терплячку Канцлера за столиком Корал ліворуч від стулкових дверей. Тієї ночі на ньому був плащ, а з рота, коли він схилявся над картами, трохи парувало. Морозу надворі ще не було, але невдовзі він ударить — про це свідчив крижаний холод у повітрі.

Його гість теж дихав парою. Скелетоподібний Кімба Раймер був укутаний у сіру накидку, подекуди звеселену помаранчевими смужками. Вони з Джонасом саме збиралися потеревенити про справи, коли з’явилися Рой і Клай (Пінч і Джиллі, подумав Раймер), вочевидь до наступної ночі вже скінчивши орати й сіяти в ліжках на другому поверсі.

— Елдред, — сказав Рейнолдз, а тоді: — Сей Раймер.

Раймер кивнув у відповідь, з ледь помітним презирством обводячи поглядом Рейнолдза і Діпейпа.

— Довгих днів і приємних ночей, джентльмени.

«Атож, світ зрушив з місця, — подумав Раймер, — якщо такі мерзенні люди стають важливими персонами». Сам Джонас був лише трохи кращий за них.

— Можна на пару слів, Елдреде? — спитав Клай Рейнолдз. — Ми тут з Роєм перемовилися, і я…

— А дарма, — перебив Джонас своїм деренчливим голосом. Помираючи, Раймер не здивується, коли почує, що такий самий голос у Ангела Смерті. — Від балачок ви ще, Боже борони, думати почнете. А думати для таких, як ви, небезпечно. Це як колупати в носі гострим кінцем кулі.

Діпейп огидно захихотів, наче до нього не дійшло, що жарт стосувався і його теж.

— Джонасе, слухай, — почав Рейнолдз, а тоді з сумнівом зиркнув на Раймера.

— Від сея Раймера у нас таємниць нема, — Джонас виклав новий ряд карт. — Він же наш головний начальник. Я граю в Терплячку Канцлера на його честь.

Рейнолдз вочевидь збентежився.

— Я думав… тобто я гадав, що мер Торін…

— Гарт Торін не бажає знати жодних подробиць нашої домовленості з Добрим Чоловіком, — сказав Раймер. — Його цікавить щодо цього лише доля прибутку, пане Рейнолдз. Його думки зараз зайняті тим, щоб Свято Жнив пройшло гладко і щоб його оборудка з юною леді… успішно добігла кінця.

— Еге, ви дуже дипломатично висловлюєтесь, — із меджиським акцентом промовив Джонас. — Але оскільки Рой має трохи спантеличений вигляд, я йому перекладу. Мер Торін більшість часу проводить у сортирі, смикаючи себе за краника і мріючи, що його кулак — це поцька Сюзен Дельґадо. Готовий закластися, що коли мушля нарешті розтулиться і її перлина лежатиме перед ним, він не зможе її взяти — його серце лусне від збудження і він впаде на неї мертвий. Атож!

Діпейп знову по-ослячому затикав. І тицьнув ліктем Рейнолдза.

— А він у цьому тямить, га, Клаю?

Рейнолдз вишкірився, але стурбований вираз із його очей не зник. Раймер видушив із себе посмішку, тонку, як крига в листопаді, і показав на сімку, яка щойно вискочила з колоди.

— Червоне на чорне, мій дорогий Джонасе.

— Я вам не дорогий, — сказав Джонас, кладучи сімку бубен на вісімку тіней, — добре собі це затямте. — Тоді до Рейнолдза і Діпейпа: — Що вам, хлопці, ще треба? Ми з Раймером оце збиралися трохи побалакати.

— Може, ми всі разом помізкуємо, — запропонував Рейнолдз, кладучи руку на спинку стільця. — Подивимося, чи ми мислимо одностайно.

— Не думаю, — Джонас роздратовано змішав свої карти, і Клай Рейнолдз хутко прибрав руку зі стрільця. — Кажіть, що хотіли, і відвалюйте. Вже пізно.

— Ми тут думали, що нам час піти на смугу К, — сказав Діпейп. — Позирити там. Переконатися, чи той старий у Рітці казав правду.

— І що в них там ще є, — вставив Рейнолдз. — Ми вже не можемо собі дозволити гаяти час і вичікувати нагоди. Може, в них там…

— Що? Револьвери? Електричні лампи? Феї в пляшках? Я поміркую над цим, Клаю.

— Але…

— Я сказав, подумаю. Ідіть обидва нагору, назад до своїх фей.

Рейнолдз і Діпейп подивилися на нього, перезирнулися між собою і відступили від стола. Раймер проводжав їх зі своєю тонкою посмішкою.

Біля підніжжя сходів Рейнолдз повернувся. Джонас саме тасував карти. Питально звів кущуваті брови.

— Одного разу ми вже їх недооцінили і вони виставили нас йолопами. Я не хочу, щоб це сталося знову. Ось і все.

— У тебе досі коле в дупі через той випадок? У мене теж. Повторюю ще раз: вони заплатять. Я вже підготував докладний рахунок, і коли настане час, я його їм пред’явлю. Але зробити перший крок вони мене не змусять. Час на нашому боці, а не на їхньому. Затямив?

— Так.

— Спробуєш запам’ятати?

— Так, — повторив Рейнолдз, наче вдоволений.

— Рою? А ти мені довіряєш?

— Еге ж, Елдреде. Цілковито, — Джонас похвалив його за гарну роботу в Рітці, і тепер Діпейп