Читати книгу - "Лабіринт"

— Вони не настільки вже й поглинуті своїми справами, щоб не помітити, — промовив він. — Усі щось видивляються й підслуховують, сподіваючись потім зискувати з цього.

— Такі неприємні думки, — відповіла Оріана, погладжуючи його волосся, — забудь про всіх решту. Тепер думай тільки про мене. — Оріана була до нього настільки близько, що Гільєм навіть чув, як крізь тонку тканину б’ється її серце. — Чому ви такі холодні, Messire? Невже я сказала щось, що скривдило тебе?

Гільєм відчував, як його рішучість слабшає, а кров починає закипати.

— Оріано, ми ж чинимо гріх. Ти знаєш це. Ми зраджуємо твого чоловіка і мою дружину таким нечистим...

— Коханням? — закінчила за нього Оріана, сміючись. Приємний і легкий звук її сміху перевернув його серце. — Кохання це не гріх, а сила, що робить погане добрим, а хороше ще ліпшим. Ти ж чув трубадурів.

Ґільєм уже тримав її вродливе обличчя між своїми долонями, але все-таки заперечив:

— Це ж тільки пісні, а наші обітниці — то зовсім інша річ. Чи ти готова хибно витлумачити мої слова? — Ґільєм знову глибоко вдихнув. — Я хочу сказати тільки те, що ми не повинні більше зустрічатися.

Він відчув, як Оріана затихла в його руках.

— Ви більше не бажаєте мною володіти, Messire? — прошепотіла вона раптом. Її волосся, темне й густе, впало їй на обличчя, закриваючи його від Гільєма.

— Ні, — промовив Гільєм, але рішучість уже покидала його.

— Чи можу я якось довести вам своє кохання? — знов озвалась Оріана. Її голос був надламаним, таким тихим, що Гільєм ледве розрізняв її слова. — Якщо я більше не задовольняю вас, Messire, то скажіть мені.

Гільєм сплів пальці з пальчиками Оріани.

— Ти все зробила правильно. Ти прекрасна, Оріано, ти...

Він замовк, не маючи більше сили добирати потрібні слова.

Пряжка на плащі Оріани раптом клацнула і мерехтлива блакитна тканина впала на землю, зісковзнувши до її ніг, неначе потік води. Жінка виглядала такою вразливою, що він ледве стримувався, щоб не схопити її на руки.

— Ні, — пробурмотів він, — я не можу...

Гільєм спробував уявити обличчя Алаїс, пригадати її пильний погляд, спрямований на нього, її довірливу посмішку. На відміну від більшості чоловіків його походження і становища, він вірив у їхні весільні обітниці. Гільєм не хотів зраджувати дружину. У перші дні їхнього подружнього життя, дивлячись на Алаїс, яка спала в тиші їхньої кімнати, Гільєм розумів, що він був — міг бути — кращим чоловіком, тому що юна дружина кохала його.

Гільєм спробував вирватись. Одначе тепер він чув тільки голос Оріани, а заразом підозрілі чутки про те, як Алаїс пошила його в дурні, поїхавши за ним до Без’єра. Гомін у його голові ставав дедалі сильнішим, віддаляючи тихий голос Алаїс. Її образ ставав усе менш видимим, блідим. Потім Алаїс зникла зовсім, лишивши його самого боротися зі спокусою.

— Я обожнюю тебе, — промовила Оріана, просовуючи руку Ґільємові між ніг.

Попри свою відмову, Гільєм заплющив очі, не маючи сил відсторонитися від її тихого шепоту. Він був схожий на шелест листя на дереві.

— Відколи ти повернувся з Без’єра, я майже не бачила тебе.

Ґільєм хотів щось відповісти, але йому пересохло в горлі.

— Кажуть, віконт Тренкавель любить тебе найдужче серед своїх рицарів, — промовила Оріана.

Він більше не міг розрізняти слова, кров пульсувала надто швидко в голові, стираючи всі інші звуки та чуття.

Ґільєм поклав Оріану на траву.

— Розкажи мені, що сталося між віконтом Тренкавелем і його дядьком, — прошепотіла йому на вухо Оріана, — розкажи, що трапилося у Без’єрі. — Ґільєм скрикнув, коли вона обвила його ногами та притислася до нього ще дужче. — Розкажи мені, як доля відвернулась від вас.

— Це не та розповідь, якою я можу поділитися, — ледве видихнув Ґільєм, усвідомлюючи тільки рух її тіла під своїм.

Оріана вкусила його за губу.

— Ти можеш поділитися нею зі мною.

Ґільєм викрикнув її ім’я, не дбаючи більше про те, що хтось їх може побачити чи почути. Він навіть не помітив задоволеного погляду її зелених очей, а також не відчував крові — своєї крові — на її губах.