Книги Українською Мовою » 💙 Пригодницькі книги » Чигиринський сотник 📚 - Українською

Читати книгу - "Чигиринський сотник"

614
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Чигиринський сотник" автора Леонід Григорович Кононович. Жанр книги: 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 117 118 119 ... 179
Перейти на сторінку:

— Далі… далі давай! — поквапив його князь.

— Вирішив я на свій страх та ризик тих гицлів вистежити. Знав, що через тії плавні тільки одна стежина є… Засідлав коня та й за ними. Аж до Тарахтемирова гонив їх, де отой урвитель Михась із якимось дідом балакав…

— Що за дід? — спитав Ярема.

— Такий старий, аж порохно з нього сиплеться… На мерця схожий.

Ярема з Мурмилом перезирнулися.

— П’ятий!.. — буркнув князь. І до Барабаша: — І про що ж вони балакали?

— Не чув я, ваша милість. Але… — Барабаш замовк.

— Ну, ну… та й що? — поквапив його звіздар.

Барабаш надув щоки, мов хом’як.

— Але знаю, куди вони поїдуть, отак!

Князь випростався в кріслі.

— Далі,— звелів він.

— Як спускалися вони з пагорба, сидів я у бур’яні й підслухав, що вони там балакали, гицлі такі! А казали вони ось що: поїдемо, мовляв, до Тарахтемирова та оддихнемо днів кількоро, а то, мовляв, і коні вже потомилися… а потім до Ворскли будемо вирушати, де ота пані живе!

— Пані? — перепитав князь.

— Еге ж, якась там пані є… в городі, що над Ворсклою стоїть! Розвалений такий.

Князь із Тіберусом знову перезирнулися.

— Гелон!.. — буркнув Ярема. — Там самі руїни… тільки колони та рештки мурів лишилися.

— Це той, що у Більську? — поспитав Мурмило.

— Той.

— Далеченько доведеться їм добиватися… А хто ж та пані?

— Шоста, — відказав князь.

Мурмило подумав.

— Якщо так, — нарешті озвався він, — то Лубнів їм не минути, ваша милість…

— Авжеж! — буркнув Ярема. — Якщо їхати вони будуть од Тарахтемирова, то рухатимуться навпрямки, а тут мій край, та ще й заселений густо… Звичайно, Дубні вони минатимуть стороною. А куди ж повернуть?

— Характерник — бувалий козак, всі стежки і шляхи знає,— вкинув звіздар. — Як пірне у степи та плавні, то тільки його й побачиш!

Князь відкинувся у кріслі.

— Зробимо так, — по хвилі озвався він. — Звелю я хоругвам патрулювати на всіх шляхах, а по селах розішлю наказ, щоб старости пильнували за цими двома і в лика їх брали відразу. До Гелона їхати їм довго… зловимо по дорозі!

— А я що робитиму? — поспитався Мурмило.

— А ти, звіздарю, — глянув на нього Ярема, — сідлай свого гада небесного — і на розшуки притьмом! З неба видніше, що на землі коїться. Так чи так, а зловити їх треба тут, у Вишневеччині. Бо над Оріллю вже й татари кочують, а засягають їхні кочовища аж за Ворсклу…

Звіздар мовчки вклонився.

— А мені що діяти, ваша милість? — вбовтнувся у річ Барабаш.

Князь неуважно глянув на нього.

— А ти йди собі…

— Куди?

— А хоч і галасвіта… Ось тобі за службу! — Ярема сягнув до шухляди і, діставши торбинку з грішми, кинув Барабашеві.— Гуляй.

— А шляхетство?!

— Що? — витріщився на нього Ярема.

Барабаш зашморгав носом.

— Ну, пан Мурмило як наймав мене на службу до вашої милости, то казав, що ваша милість до герба мене прийме й шляхтичем учинить, а шляхта — то всі брати між собою, хоч багаті, хоч і без шеляга у кишені…

— А ти що ж, братом хочеш мені стати?! — поволі перепитав князь.

Мурмило виступив уперед і вхопив Барабаша за руку.

— Вибачайте йому, ваша милість… воно дурне й не тямить ще нічого! — І до Барабаша: — Бевзю ти заплішений, як стане господь наш Триглав над цілим світом панувати, то таку винагороду дасть він тобі, яка тобі й не снилася! Будеш радіти весь час і реготатимешся, мов навіжений, таке щастя тобі перепаде!

— А шляхетство? — жалібно перепитав Барабаш.

Звіздар турнув його до дверей.

— А шляхетство не для таких, як ти… рилом не вдався, второпав? Ти ба, чого захтіло!

До покою зазирнув маршалок.

— Ваша милість…

— Що там, Францішку? — поспитався князь.

— Біда, ваша милість… жеребець, що на ньому приїхав сей козак, мало стайню не розвалив! А коні як почули його, то ніби подуріли — прямо на стіни лізуть! Не бувало ще такого!

1 ... 117 118 119 ... 179
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Чигиринський сотник», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Чигиринський сотник"