Читати книгу - "Учень убивці"

Вперше я не зовсім розумів, що відбувається.

— Я скоро можу стати для вас проблемою, — попередив я. — Мені сказали, що це повільна отрута. Але я бачив її. Це не повільна отрута, а звичайна витяжка кореня смерті. Насправді він діє майже миттєво, якщо дати достатню дозу. Спочатку людина починає тремтіти…

Раріск простягнув руки до столу, і вони почали тремтіти. Кеттрікен люто подивилася на нас.

— Смерть настане скоро. Вони очікують спіймати мене на цьому й позбутися разом з вами.

Раріск схопився за горло, і його голова опустилася на груди.

— Мене отруєно! — драматично промовив він.

— Досить! — відрізала Кеттрікен. У цю мить до покоїв забіг Коб.

— Обережно! Зрада! — закричав він і зблід, побачивши Кеттрікен. — Моя леді, ви не пили цього вина? Цей бастард-зрадник отруїв його!

Гадаю, нашу гру було зіпсовано тим, що ніхто не реагував. Ми з Кеттрікен перезирнулися. Раріск скотився зі стільця на підлогу.

— Припини, — зашипіла вона.

— Я отруїв вино, — щиро промовив я до Коба. — Як мені й говорили.

Спина Раріска вперше смикнулася.

Раптом я сліпо зрозумів, як мене обдурили. Вино вже отруєне. Це яблучне вино з Ферроу, яке, напевне, давали цього вечора. Регал не довіряв мені. Але він сам міг його отруїти в такому місці, де всі довіряли одне одному. Я знову подивився, як Раріск смикається, розуміючи, що нічого не зроблю. У мене почав німіти язик. Я мляво подумав, наскільки сильною була доза, адже сам зробив лише один ковток. Цікаво, я помру тут чи на пласі?

Кеттрікен уже сама зрозуміла, що її брат насправді вмирає.

— Бездушна скотина! — прошипіла вона, а потім схилилась до Раріска. — Задурив його жартами й димом, а тепер стоїть і посміхається, дивлячись, як він помирає! — Вона різко повернула голову до Коба. — Я вимагаю, щоб він помер. Негайно поклич сюди Регала!

Я рухався до виходу, але Коб випередив. Не дивно, адже він сьогодні не курив. Він був спритніший і сильніший за мене, а мізки не затуманені. Він схопив мене руками й повалив на підлогу. Його обличчя було зовсім поряд. Коб ударив мене в живіт. Я впізнав його подих і запах поту: Ковалик відчував його перед смертю. Але цього разу в мене в рукаві був дуже гострий ніж, просочений найшвидшою отрутою, яку Чейд тільки міг приготувати. Після того як я вдарив його ним, Коб устиг дати мені два чималі стусани. Затим упав і помер. Бувай, Кобе. Коли він падав, я згадав веснянкуватого конюха, який говорить: «Ходімо, там наші друзі». Це могло статися й інакше. Я знав цю людину, і після його вбивства частина мого власного життя померла.

Барріч дуже нервуватиме через мене.

Всі ці думки промайнули в моїй голові менше ніж за мить. Рука Коба не встигла торкнутися підлоги, а я вже рухався до виходу.

Але Кеттрікен відреагувала ще швидше. Гадаю, то був мідний глечик з водою: я побачив лише білий спалах світла.

Коли я прийшов до тями, то в мене все боліло, а найбільше — зап’ястя, зав’язані за спиною; мотузки були нестерпно тугими. Мене кудись несли, якщо це можна так назвати. Роуду і Севрензу було байдуже, що деякі частини мого тіла волочилися по підлозі. Регал ніс смолоскип. Гурт вели двоє ч’юрдів, яких я бачив уперше. Я не знав, де ми, окрім того, що ми на вулиці.

— Хіба його нікуди покласти? Жодного місця, яке охороняється? — запитував Регал. Я почув бурмотіння, а потім Регал промовив: — Ні, ти маєш рацію. Ми не можемо зараз піднімати галасу. Потерпить до завтра. Гадаю, йому вже недовго залишилось.

Мене головою вперед закинули до якогось приміщення. Там була земляна долівка, ледь укрита соломою. Я вдихнув пороху й не міг навіть кашлянути. Регал помахав смолоскипом.

— Йди до принцеси, — наказав він Севрензу. — Перекажи їй, що я зараз пишу. Побачимо, як ми можемо допомогти принцу. Роуде, поклич Августа. Він зараз у своїх покоях. Нам знадобиться його Скілл, щоб король Шрюд дізнався, яку змію пригрів на грудях. Мені треба дістати його дозвіл до того, як бастард помре, якщо він узагалі доживе до оголошення вироку. Йди, йди.

Вони пішли. Шлях їм освітлювали ч’юрди. Регал залишився, дивлячись на мене. Він почекав, доки їхні кроки віддалилися, а потім люто кóпнув мене по ребрах. Я заволав беззвучно, бо мій язик та горло стерпли.

— Здається, так уже було, еге ж? Ти валявся на соломі, а я дивився на тебе, думаючи, за які такі гріхи ти з’явився в моєму житті? Багато речей мають однаковий початок і кінець. Дивно, еге ж? Справедливість теж ходить по колу. Подумай про те, як ти докотився до отруєння та зради. Як і моя мати. Ти думав, я не знав? Знав. Я знаю набагато більше, аніж ти гадаєш: починаючи від смороду леді Тайм і закінчуючи тим, як ти втратив можливість володіти Скіллом, бо не зміг більше користатися силою Барріча. Він одразу ж відмовився від тебе, побачивши, як це небезпечно для його життя.

Мене почало тіпати. Регал підняв голову і зареготав, затим зітхнув і обернувся.

— Шкода, що я не можу стояти і дивитися на це. Треба заспокоювати принцесу. Бідолашна: присягатиме чоловіку, якого вже ненавидить.

Напевне, Регал після цього пішов або ж я зомлів. Не пам’ятаю. Мені здавалося, що небо розкрилося, а я летів у ньому.

— Щоб відкритися, просто не закривайся, — казав Веріті.

Я бачив сни. Здається, мені наснився блазень, а потім — Веріті, який спав, охопивши руками голову, наче у важких роздумах. Я чув голос Галена, який луною відбивався у темній холодній кімнаті:

— Краще завтра. Якщо зараз його торкнутися Скіллом, то він ледь допетрає, де він є. Між нами немає такого зв’язку, щоб робити це на відстані. Потрібен дотик.

У темряві щось пропищало, неначе незнайома, надокучлива миша, яка глибоко жила у моїй свідомості.

— Зроби це зараз, — наполягала вона.

— Не будь дурнем, — сварився Гален. — Через такий поспіх ми можемо втратити все. До завтра потерпить. Це мій клопіт. Треба замести сліди. Роуд та Севренз знають забагато. І той головний конюх завдав нам чимало проблем.

— У мене будуть руки по лікоть у крові, — сердито запищала миша.

— Але вона приведе