Читати книгу - "Свобода"

— Лайно.

— Ну гаразд, це не моє покликання, але...

— А що є твоїм покликанням? У тебе немає жодного. Ти просто сидиш тут, і не робиш абсолютно нічого, нічого, нічого, і так кожного дня, і це мене вбиває. Якби ти справді вийшла у світ, і знайшла собі роботу, і стала заробляти реальні гроші, чи робити добро іншим людям, замість того щоб сидіти у себе в кімнаті та жаліти себе, — ти б не відчувала себе такою нікчемою, ось що я тобі кажу.

— Добре, але ж, милий, ніхто не бажає платити мені сто вісімдесят тисяч доларів на рік заради спасіння співунів. Це прекрасна робота, коли ти примудришся її отримати. Але я її отримати не можу. Ти хочеш, щоб я робила капучино та еспресо? Ти справді гадаєш, що вісім годин роботи в кафетерії дадуть мені відчуття того, що я чогось варта?

— Може! Якби ти хоча б спробувала! Але за все своє життя ти навіть жодного разу не спробувала!

— О, нарешті ти це сказав! Нарешті розмова пішла про щось конкретне!

— Мені просто не слід було дозволяти тобі сидіти вдома. Яка помилка! Не знаю, чому твої батьки ніколи не примушували знайти собі роботу, але...

— У мене була робота! Була! Чорт забирай, Волтере! — Вона спробувала вдарити чоловіка ногою і лише випадково не влучила йому в коліно. — Я ціле жахливе літо працювала на батька. А потім ти побачив мене в універі, тож ти маєш знати: я вмію працювати. Я пропрацювала там повні два роки. Навіть коли я була на восьмому місяці вагітності, я все одно ходила туди.

— Ти зависала там із Тредвелом, пила каву й дивилась телевізор. Це не робота, Петті. Це послуга від людей, які тебе люблять. Спочатку ти працювала на тата, а потім — на друзів.

— А як щодо шістнадцяти годин на день протягом двадцяти років? Без платні? Це не рахується? Чи це також було «послугою»? А виховання твоїх дітей? Робота по дому — твоєму дому?

— Але ж ти цього хотіла.

— А ти — ні?

— Для тебе. Я хотів цього для тебе.

— Лайно, лайно, лайно! Вони тобі теж були потрібні. Ти ж увесь час конкурував із Річардом, тільки не кажи, що такого не було. Єдина причина, з якої ти зараз забув про це, полягає в тому, що ти не переміг. Більше не можеш перемогти!

— Перемога тут ні до чого.

— Брехун! Ти так само хочеш бути кращим за інших, як і я, ти просто не хочеш зізнатися. Ось чому ти не хочеш дати мені спокій. Ось чому я маю знайти цю благословенну роботу. Бо я роблю з тебе лузера!

— Я цього більше не слухатиму. Я наче потрапив до паралельної реальності.

— Та як хочеш: не слухай, але я все одно залишатимусь у твоїй команді. І, віриш ти мені чи ні, я все одно хочу, аби ти виграв. Причина, з якої я допомагаю Джоуї, полягає в тому, що він також член нашої команди, і я допомагатиму і тобі теж. Я вийду завтра з дому, заради тебе...

— Не заради мене.

— Так, саме заради тебе! Невже до тебе не доходить? У мене немає ніякої «ради». Я ні у що не вірю. У мене немає віри ні до чого. Все, що в мене є, — це команда. Тож заради тебе я знайду собі якусь роботу, і тоді ти нарешті даси мені бісів спокій, і я відсилатиму Джоуї хоч усю свою зарплату. Більше ти не бачитимеш мене так часто — а це означає, що ти більше не відчуватимеш до мене такої огиди.

— Нічого такого я не відчуваю.

— Ну, то вже лежить за межами мого розуміння.

— І ти не повинна шукати собі роботу, коли тобі цього не хочеться.

— Та ні, повинна! Все ж дуже просто! Завдяки твоїм поясненням тепер я це розумію!

— Ні. Ти не зобов’язана нічого робити. Просто будь знову моєю Петті. Просто повернися до мене.

Тоді вона заплакала, несподівано і гірко, і він ліг до неї в ліжко. Скандали стали їхньою прелюдією до сексу, майже єдиним способом ним займатися.

Поки періщив дощ і спалахували небеса, Волтер намагався наповнити Петті самоповагою і бажанням, намагався донести до неї, як йому необхідно, аби вона стала людиною, яку він міг би оточити піклуванням. Це ніколи не спрацьовувало до кінця, але, коли вони закінчували, наставав проміжок часу у кілька хвилин, коли вони лежали й тримали одне одного у тихій величі довгого шлюбу, забували про себе у спільному сумі й прощенні за все, що вони завдали одне одному, і відпочивали.

Наступного ж ранку Петті пішла шукати собі роботу. Вона повернулася менш ніж за дві години і прослизнула в офіс Волтера, у багатовіконну «консерваторію» в особняку, щоб заявити: місцева «Республіка здоров’я» найняла її на посаду працівника реєстратури.

— Не чув про таку компанію, — сухо заявив Волтер.

— Що? Чому? — здивувалася Петті. — Це ж буквально єдине місце у всьому Джорджтауні, від якого я не ніяковію і мене не нудить. І в них було відкриття! Мені дуже пощастило.

— Посада працівника реєстратури спортзалу не здається мені відповідною, коли зважити на твої таланти.

— Відповідною для кого?

— Для людей, які можуть тебе побачити.

— І що то за люди?

— Не знаю. Це можуть виявитися ті самі люди, в яких я намагаюсь дістати грошей, чи законодавчу підтримку, чи правову допомогу.

— О Боже. Ти себе взагалі чуєш? Ти чув, що ти щойно сказав?

— Слухай, я намагаюся бути з тобою чесним. Не карай мене за чесність.

— Я караю тебе за зміст твоїх слів, Волтере, а не за чесність. Я серйозно!

«Не відповідною»! Круто!

— Я маю на увазі, що ти занадто розумна для роботи на побігеньках.

— Ні, ти маєш на увазі, що я застара для цього. Ти б ані слова не сказав, коли б це Джесіка вирішила попрацювати там влітку.

— Взагалі, я був би розчарований, коли б вона більше нічого влітку не робила.

— Господи, ну тоді я просто не