Читати книгу - "Політологія: наука про політику"

Поняття субкультури

Окрім загальнозначущих універсальних типів політичної культури — а наявність патріархальних, підданських і активістських її форм властива практично всім політичним системам, — в політичному житті складаються й існують також і такі її утворення, що характерні лише для окремих групових — соціальних, етнічних, конфесіональних, регіональних та інших суб’єктів політики, які відрізняються специфічними перевагами і поглядами людей на явища влади, ставленням до еліти, яка управляє, зразками участі в управлінні, контролі і організації політичного життя. Такі утворення, що характеризують процес ускладнення і індивідуалізації політичного життя, називаються субкультурами.

Базисні орієнтації більш-менш значної варіації, що якісно розрізняють громадянські цінності, лежать в основі субкультур. Кожна субкультура, окрім раціональних переконань, має і рефлексивні неоформлені (підсвідомі), але, між тим, визнані людьми погляди, оцінки, асоціації і почуття. Субкультури відрізняються одна від одної за принциповими, в тому числі й ідеологічними, і менш значущими, периферійними рисами і відтінками. Прикладами субкультур, що формуються на незначних відмінностях в політичній орієнтації і діях громадян, служать стилі політичного мислення і поведінки жителів Львова, Тирасполя і Києва, Харкова, Донбасу або Одеси, Полтави і Сум тощо. Істотно розходяться субкультури в політичному мисленні, нормах, цінностях, політичній активності більшості населення Слобожанщини, Донбасу, Лівобережної України і західних регіонів, Правобережної України або стиль політичної поведінки в Україні, Росії, Білорусі тощо. Так, для ряду регіонів України у вигляді базових і разом з тим відмінних в політичних культурах цінностей, виступає індивідуалізм, слабка ідеологізованість громадянських позицій, схильність до жалю і терпимість до людей, що дотримуються інших поглядів, відданість законним формам політичної поведінки, яскраво виражений символізм, критичність і вимогливість у ставленні до владних структур, які управляють державою. В ряді регіонів України переважає швидше ритуальність, аніж реальне політичне життя, ще страждає значна частина населення України деформаціями загальнокультурних і загальногромадянських цінностей тощо. Специфічна і субкультура молоді.

Стабільності суспільства, вірогідності прогнозів політичних процесів сприяє єдність політичної культури. Різноманітні політичні субкультури існують внаслідок соціальної різнорідності суспільства. Але субкультури можуть стати і джерелом дестабілізації суспільно-політичного життя. Не виключено, що ступінь сумісності між різноманітними субкультурами є фактором, який впливає на політичну стабільність суспільства. Однак не виключений і незбіг політичних субкультур, що веде до загублення загальнонаціональних ідеалів і втрати мети і сприяє розвитку місництва тощо. Для формування різних політичних субкультур серйозними підставами є соціально-етнічні відмінності. Навряд чи сумнівно, що політичні субкультури населення Криму, Слобожанщини, Придніпров’я і Галичини, насамперед, не співпадають якісно. Але вони просто різноманітні і зумовлені особливостями соціально-культурного та економічного розвитку регіонів. Відмінності в субкультурах відбиваються на сприйманні сучасних проблем суспільства тощо.

Взаємодія і взаємозбагачення субкультур, їх ціннісний обмін здійснюється на основі і за допомогою мови культур. Сукупність специфічних систематизованих термінів, символів, стереотипів та інших фіксуючих елементів, що володіють смисловим значенням у спеціалізованій і щоденній свідомості людей і що служать для реалізації суб’єктами політичного процесу, і є мова культури. В суспільстві духовна взаємодія суб’єктів політики, політична комунікація відбувається на базі взаємодії різноманітних мов культури. Мова культури існує не тільки в словесній формі, але й в політичних текстах (програмах, гаслах тощо), а також різноманітних матеріалізованих утвореннях: структурі політичних установ, символіці, стилі поведінки кожного суб’єкта політики, проведенні різноманітних політичних акцій, кампаній тощо. Однак, матеріалізовані політичні цінності і уявлення можуть суперечити неінституціоналізованим цінностям тощо. В сучасних умовах суперечності найяскравіше виявляються в перехідних політичних процесах. Так, на початку 90-х років в Україні демократичне піднесення населення увійшло в різку невідповідність із казенністю офіційної політичної мови, помпезністю будинків політичних і державних структур, чиновницьким стилем управління тощо. I принципові модифікації цінностей та ідеалів, норм політичної поведінки відбуваються також в Україні не на підвищенні групових, загальнолюдських інтересів, посиленні міжособової довіри, зростанні індивідуальної компетентності особи — учасниці політичного процесу. Все це основи підвищення справжньої демократичної політичної культури.

Особливості сучасної політичної культури в Україні

На відміну від держав, які на десятиріччя і століття раніше випробували «цивілізуючий вплив капіталу», жителі України сторіччями орієнтувались здебільшого на норми общинного колективізму, що втілюють, насамперед, інтереси сім’ї, общини, стану, держави. З ранніх років людина відчувала не просто залежність, але й безумовну підпорядкованість груповим общинним інтересам. Засуджувалася і піддавалась остракізму орієнтація на власні інтереси, пошук життєвої мети в межах своєї общини, громади. Причому в XX ст. такі традиції посилювались ще і дуже жорстоким тотальним контролем держави, що виключав будь-яку активність жителя України. Ось чому в більшості регіонів люди з великими труднощами сприймали ідеї ліберальної демократії, засновані на неприродних для них цінностях: поняттях ринку, політичної і економічної свободи, конкуренції, моральної автономії тощо.

Мабуть, однією з найсерйозніших культурних втрат, що поніс кожний українець, зокрема, і суспільство, є слабо розвинена індивідуальність, низький статус особистих домагань на владу і політичну участь. Позбавлені індивідуально виношених світоглядних опор, громадянські і політичні уявлення більшості людей в Україні відбивають виняткову схильність до конформації, ту легковірність і рухливість, що спонукає їх до постійної переоцінки політичних принципів, образів України та інших понять. Ще не зникло серед більшості жителів України підданське спілкування і безперервна лояльність навіть не стільки до держави, скільки до моралі реальної влади (сильному лідеру, таємній агентурі служби безпеки, засобам масової інформації та ін.). I тільки в окремих колах міського населення, серед підприємців і інтелігенції відбулася деяка демократична ціннісна переорієнтація. Мабуть, саме ця вузька частина населення, по суті, і є тією соціальною спільністю, що виявляє соціокультурну підтримку демократичним перетворенням. Люди ж із панівними загальноколективістськими ознаками поведінки зорієнтовані скоріше на механічне, а не на усвідомлене приєднання до мети реформ, тяжіючи до участі в політичному житті, позбавлення індивідуальної відповідальності за свої вчинки. А це неминуче зміцнює показні риси батьківської турботи в діяльності держави, стає перепоною розширенню прав і свобод особистості тощо.

Зрозуміло, заідеологізованість мислення більшості населення України, що зумовлює нетерпимість до людей інакомислячих, з нетрадиційним світоглядом, загальнокультурна нерозвиненість громадянських позицій, низька поінформованість і компетентність в управлінні справами суспільства, держави; правовий нігілізм, тобто огульне заперечення всього, а також інші риси і властивості духовної і практичної активності людей свідчать, що в

Україні домінує політична культура традиціоналістського, патріархального типу. Все це не сприяє прискоренню і розширенню процесів демократизації, засвоєнню досвіду демократичного розвитку інших країн, знижує чутливість людей до морально-етичних стимулів політичної поведінки, тяжіння до перегонів і раптовості, навіть нерідко до застосування насильства в