Читати книгу - "Три бажання для мільйонера, Лія Серебро"

Модель знову посміхнулась і повільно встала.

— Дивіться самі, — кинула вона наостанок. — Просто не лізьте в їхню сім’ю. Ви не знаєте всього. І не думайте, що можна розірвати їхній союз так легко. Зрозуміли?

Анна не відповіла, дивлячись у вікно, поки гостя повільно виходила з кабінету. Лише коли двері зачинялися, вона дозволила собі видихнути, відчуваючи, як гнів і біль змішалися в один гіркий клубок.

Дівчина вийшла з кабінету Анни з самовдоволеною усмішкою, швидко кинула погляд на годинник, і, помітивши, що час ще не обіду, рушила в сторону ліфта. Вже за хвилину вона набрала знайомий номер, стримуючи тріумф в голосі.

— Привіт, Віолето, це я, — її голос прозвучав тихо, але в ньому відчувалася нотка підступності. — Щойно вийшла. Анна «на гачку», можеш не хвилюватися.

— Чудово, — пролунав у слухавці холодний і впевнений голос Віолети. — Вдалося все передати, як ми домовлялися?

— Ще й як. Вона навіть бровою не повела, хоча злилася, як кішка, — модель хихикнула. — На вигляд холодна, але зрозуміло, що все це — тільки оболонка. Ой, як у неї всередині кипіло!

— От і чудово. А тепер, будь ласка, повідом про умови, — сухо промовила Віолета. — Виглядало так, ніби вона повірила?

— Віолето, повір — я майстер своєї справи, — модель відкинула волосся з плеча, стоячи в коридорі. — Вона зосталася з виразом, ніби я щойно перекреслила їй весь світ. Її обличчя казало саме за себе.

Віолета видала короткий смішок, у якому змішалися і задоволення, і зверхність.

— Ще б пак. Анна думає, що зможе відібрати в мене Дмитра? Їй лише здається, що все під контролем, але вона нічого не знає про нас. А тепер, якщо не проти, залиш мені номер рахунку — я ціную якісну роботу.

— Номер вже в тебе на пошті, — модель усміхнулася, уявляючи, як Віолета швидко перевіряє повідомлення. — Знаєш, я раніше не розуміла, як можна так триматися за чоловіка. Але тепер, глянувши на все це... розумію тебе. Дмитро справді вартий бою.

— Це не тільки про нього, — відповіла Віолета, і в її голосі відчувалася глибока впевненість. — Це про все, що я вибудувала. І про тих, хто думає, що це можна зруйнувати. Я просто не дозволю їй навіть думати про те, що вона виграла.

— У такому випадку рада була допомогти, — відповіла дівчина, озирнувшись на розкішний хол. — Звертайся, якщо треба буде ще щось підлаштувати. Завжди рада попрацювати на когось, хто знає, чого хоче.

Віолета вдоволено кивнула, хоч і знала, що співрозмовниця її не бачить.

— Добре, дякую. За тобою справа — просто мовчи і живи своїм життям. Ну, і про оплату не турбуйся.

Розмова обірвалася, і дівчина, вдоволено зітхнувши, посміхнулася — вона точно знала, що виконала все ідеально. В той же час Віолета, поклавши слухавку, знову відчула себе переможницею.