Читати книгу - "Секрети родини Бенет 2. У полоні Хаосу, Кері Блек"

- Дені, - присіла навколішки та безнадійно поклала телефон в кишеню. Густий сніг, зачарував мого брата та він дивився лише догори. - Ми трішки прогуляємось столицею, - застебнула йому куртку аж до підборіддя та молодший братик звернув на мене увагу.  

Тільки но вийшовши з потягу я зрозуміла, що ночувати нам ніде. Ректор слухавки не бере, а без нього я дозволу на ночівлю сторонній особі не отримаю, ще й мама не відповідає, якій я до речі пообіцяла, що все буде гаразд.

Всі готелі, мотелі та апартаменти зайняті, це я вже також перевірила. Хто ж в новорічну ніч в останню годину буде шукати нічліг?

- Ми підемо на ялинку? - з горючими очима запитав Дені. - Купимо гарячого шоколаду?! - радісно заплескав він в долоні та поглянув на мене очима сповненої надії. - Мені мама завжди в новорічну ніч гарячого шоколаду купувала. 

Я кивнула та мило посміхнулась. Дені нагадав мені, що така традиція була і в нас з мамою. Приємні почуття розлились по моєму серцю. 

Відкривши карту в телефоні ми першим ділом відправились за шоколадом. Гарячий, смачний з приємними спогадами, в яких хотілось потонути й забутись. 

На центральній вулиці, старого міста, було виставлене велике різдвяне дерево, прикрашене вогниками та червоними кулями, на вершині сяяла яскрава зоря.

Вперше зустрічаючи Новий рік в столиці ми з Дені виглядали наче нам обом по пʼять років. Ми бігали, кидались сніжками та з відкритим ротами спостерігали, як мерехтить столична ялинка.

Навколо нас було безліч людей, які насолоджувались цим зимовим і магічним вечором. Будівлі додавали святкового настрою, завдяки яскравим прикрасам та гірляндам.

- Детективе Моріс, якщо ми зараз не виїдемо, я не встигну на трансляцію турн… - не договорив молодий і доволі знайомий голос жінки та тільки но я повернулась, ми зіткнулись з нею лобами. - Ай, - мовила вона.

Навпроти мене стояла Лізі в зимовому хутряному пальті, злегка вкритим снігом та біля неї був той самий Енді Моріс.

Як і вони, так і я були дуже здивовані бачити одне одного.

- Хіба ви не маєте бути на турнірі? - першим оговтався детектив Енді.

Я дивилась лише на Лізі, повністю проігнорувавши детектива. В останнє її бачила того ранку, коли вона втекла з квартири Майкла. Та більше в її очах не було страху чи гніву. Вона хоч і була здивована та здалось на мить навіть зраділа мене бачити.

- Каро, хто це? - смикнув мене Дені.

- Це… це… - почала заїкатися.

- Я подруга Кари, - присіла до нього Елізабет Самерс. - Ми познайомились щойно Кара приїхала до столиці. Нещодавно було рівно пів року, як ми спілкуємось, - Лізі підняла до мене очі та злегка посміхнулась. - А ось такого милого юнака я бачу вперше, - травниця повернула погляд на брата.

- Я не юнак, - гордо підняв голову хлопчик і нахмурив носика. - Я відьмак і звати мене Дені Бенет, брат Кари, - він по чоловічому простягнув їй руку для мужнього потиску.

- Не знав, що у вас є брат, - Енді Моріс зацікавився розмовою.

Донедавна і я не знала та відповіла зовсім інше.

- Отже, поганий з вас детектив, - знизала плечима.

На мене глянули троє пар очей та з них відрізнявся доволі злий погляд Енді.

- Ха, - почав сміятись Дені. - Ха-ха, - не вгамовувати він.

Його підтримала Елізабет, а за ними і я. Навіть детектив не зміг стримати смішок.

Під неконтрольований сміх я навіть забула, що в новорічну ніч, ми з Дені будемо спати на дворі разом зі святковими салютами.

- Я спішу на трансляцію турніру, - тримаючись за щелепу від сміху мовила Лізі. - Можливо вас підкинути кудись? Детектив Моріс любʼязно погодився мене підвезти, я не думаю, що відмовить і вам. То куди їхати? В академію?

Весь сміх наче рукою зняло.

- Власне нам ніде ночувати, інакше ми б вже давно поїхали туди, - зненацька мовив Дені та зустрівшись з моїми великими й здивованими очима, продовжив. - А що? Хіба не тому ми вже майже годину гуляємо?

Елізабет переглянулась зі мною і мило посміхнулась. Я дуже рада, що подруга прийшла в себе і більше не пригнічена. Схоже детектив Моріс допоміг їй. І нехай він зараз дивиться на мене з дивним докором та я йому дійсно вдячна.

- Тоді запрошую до мене, - Елізабет підмигнула нам з Дені та повернулась до Енді. - І вас детективе Моріс також.

Легка посмішка зʼявилась на його обличчі.

- Тоді не гаймо часу, - мовив він і махнув рукою. - Швидко до машини. Але заїдемо ще за однією… кхм кхм, людиною.

І хто б знав, що цей його кашель міг щось означати. Заїжджали ми не зовсім за людиною. Точніше зовсім не за людиною. За демономом, а саме…

- Асмодей, - прошипіла я, наче змія, бачачи, як в машину біля мене сідає король демонів.

- Хотів подивитись турнір, а турнір приїхав до мене, - легким дратівливим тоном промовив він, дивлячись на мене.

Детектив передав йому невеличкий пакунок, обгорнутий святковою стрічкою. Асмодей злегка посміхнувся подарованій коробці крафтового кольору та поклав її у кишеню.