Читати книгу - "Імператор, Кирило Легович"

Розділ шістдесятий 

Єнс став людиною, яка своїми відверто жорсткими методами творила історію не гірше дедуктивного роману. 

Генрі де Вайлайн. “Хюман у зоні турбулентності” 

-Тату, розкажи, будь ласка, що таке Галактичний Союз? – запитав 8-річний Ромул, підлізаючи до батька, що лежав у ліжку. 

-Ох, синку, це просто гігантське утворення різних націй, що вирішили після останньої Великої війни покінчити з агресією й перекинути всі сили на розвиток цивілізації. 

-А чому до цього людство цього не хотіло? 

-Хотіло, але бажання влади й більшого впливу завжди виникало різного роду конфлікти. І після гіркого досвіду та мільйонів жертв, одного дня зібралися поважні тітки й дядьки, щоб утворити єдине всеземне утворення. Це було з часом, коли перші колоністи почали заселяти Марс. Так було утворено Галактичний Союз. 

-Тату, я не про це. Цю історію нам ще з садочка розповідають. Ти краще про структуру розкажи. От чого ти – Імператор, а я – принц. Чому троюрідні сестри не мають титулу? Хто такий Прем’єр… 

-Ааа, ти хочеш дізнатися структуру, - сідаючи на ліжко промовив Олександр, ближче підвигаючись до сина. – Уяви Галактичний Союз як дерево. Це дерево має у три головні вітки, від яких йдуть маленькі гілочки. Перша, це законодавча влада. Вона приймає закони. Це Парламент. А виконувати  ті закони повинна вже інша гілка – виконавча, в особі кабінету міністрів на чолі з Прем’єром. І нарешті остання – це судова, яка забезпечує справедливість у світі. 

-А ти де тоді? Яка твоя роль? 

-А ми з тобою гарне листя на цьому дереві. Роль наша незначна – контролювати всі гілочки цього дерева. Але листя не може вплинути на дерево. Воно завжди розпускається, а потім опадає, залишаючи тільки голі гілки. 

-І тітка Василина також листочки?  

-Ха... Ні, сину. Вона звичайна і проста людина без статусу. Титул передається тільки від батьків до дітей, і від наступника до наступних дітей. Тому тітка Василина, яка є моєю двоюрідною сестро, не має бодай натяку на титул. 

-А як тоді люди потрапляють у Галактичний Парламент і в міністерства? 

-Кожна нація має свої державні органи й структури. Вони не універсальні. Аби, наприклад, людині з Аргентини стати депутатом Парламенту, їй слід завоювати довіру в середині власної нації, аби на виборах обрали саме його представляти націю в Галактичному Парламенті. Інколи навіть президентом не хочеться бути ніж звичайним депутатом. У міністрів схожа історія.  

-А чому Прем’єра обирають? 

-Бо це друга людина в Союзі. Відносно нещодавно кандидатуру  Прем’єра може подавати іІмператор. Власне, у більшості випадках ця людина й перемагає. Так зроблено, щоб не виникало розбіжностей між двома силами. 

На мить в кімнаті запанувала тиша. Ромул ще ближче притискався до батька. Очі хлопчика хотіли запитати ще щось, але в голову нічого не лізло. 

-Ти трохи розібрався? – порушив тишу Олександр. 

-Майже. 

-Нічого, з часом все зрозумієш. Майбутній Імператоре. 

-Тобто скоро твоє листя може впасти? – схвильовано запитав хлопчик. 

-Коли воно впаде, на заміну прийдуть твої паростки, що будуть, скоріше, виглядати яскравіше, аніж мої… 

Він згадав цей момент вже перед ранком. Прокинувшись у пустій кімнаті без вікон, де стіни нагадували пісок пляжу. Його думки одно перебирали варіанти, в якому зараз місці перебуває тіло. В око впали лишень одні дерев’яні двері зі золотою ручкою. Вся кімната через освітлення виглядала сліпучо-яскравою. Біла підлога відбивала такого ж кольору стелю. Він поглянув у своє відображення, що знаходилося під ногами й не міг повірити, що бачить себе. Одяг на ньому був той самий, що й в машині. Як він тут опинився для нього залишалося загадкою. 

Тут почулися кроки з іншої сторони дверей. Вони відразу відчинилися й з темного коридору до кімнати заходив Єнс: 

-Вітаю, пане Ромуле! 

-Я вже помер? – від здивованості запитав колишній імператор, намагаючись роздивитися Єнса. 

-Офіційно з вами попрощалися навіть без тіла, однак мушу вас порадувати - ви живі! 

-Але ж ти… 

-Пане Ромуле, це була операція. Доволі складна, «трагічна», але необхідна для  порятунку Галактичного Союзу.  

-Єнсе, можеш мені пояснити, що в біса відбувається! Де ми наразі перебуваємо?  

-Розумію вашу злість, пане Ромуле, тому прошу, аби ви пройшли разом зі мною. 

Єнс одразу ж розвернувся, а Ромул нерухомо стояв на місті, проводячи поглядом з ніг до голови чоловіка, що прямував до виходу. 

-Ви йдете? – зупинився Єнс, аби перевірити. 

Ромул слідував за розвідником чорним коридором, де по боках розташовувалися ліхтарі. Вони дійшли до дверей біля яких стояла охорона. Вона відчинила їх, і перед двома чоловіками знову з'явився коридор, але вже сірого кольору, по боках якого одна за однією розташовувалися закриті кімнати.