Читати книгу - "Гармонія , Анна Стоун"

— Усе, як і домовлялись. — усміхнувся маркіз. — Половину суми я вже передав Мерліну. Іншу отримаєте сьогодні ж, після виступу.

Рада з Альбрехтом переглянулися й ледь помітно кивнули.

Більшість гостей, що мали бути присутніми на концерті, були їм незнайомі. Маркіз натякав, що серед них буде його кузина з чоловіком і дітьми. Але Раді й Альбрехту було все одно — що більше слухачів, то краще.

Коли музиканти закінчили налаштування, дівчина й хлопець розпочали репетицію.

— Діл! Тут треба м’якше! У нас пісня про птахів, а не про людей, які ніяк не визначаться, чого хочуть! — зупинив гру Альбрехт.

— Вибач! Ноти переплутав! — засміявся Діл Сфенденс і швидко знайшов потрібні аркуші.

— Буває. — лагідно усміхнулася Рада.

Раптом вона відчула на собі чийсь погляд. Озирнувшись, помітила кілька слуг, що крадькома визирали з-за прочинених дверей. Та тільки-но вона зібралася запросити їх увійти, як у кімнату повернувся маркіз і гучним голосом розігнав їх.

— У вас немає більше роботи, ледарі?! Геть звідси!

Рада й Альбрехт знову переглянулись, але коли господар зайшов до вітальні, на їхніх обличчях уже сяяли приязні посмішки.

— Вибачте, що змусив вас чекати. Сподіваюся, ви залишитесь на вечерю? — запитав маркіз.

— Звісно. З вдячністю приймаємо ваше запрошення. — відповів Альбрехт за обох.

— Гості вже зібралися. Як і домовлялися — за десять хвилин почнемо!

Рада кивнула і, дочекавшись, коли маркіз піде, вмостилася в зручному кріслі. Альбрехт сів поруч.

— До речі, буде класно,  якщо додати на початку пісні «Ти», таку собі тиху розмову! Коли ми співали на балу, ми тоді розмовляли один з одним та це виглядало як частина пісні! Тим паче вона про людей, що ніяк не можуть визначитись!

— Ага, і ти хочеш, щоб я удала, що чимось незадоволена? — усміхнулася Рада, зрозумівши задум. — Добре. Я в темі.

Я планувалося до шостої години вітальня наповнилась. Глядачів було близько десяти —  вбрані в гарні сукні, костюми.  

Рада й Альбрехт встигли в думках підрахувати, скільки зароблять, і їхні усмішки стали ще ширшими.

Пара стала біля рояля. Коли всі вмостилися навпроти в кріслах та на диванах, Альбрехт легким жестом подав знак музикантам. Під звуки вступу він взяв долоню Ради, ніжно підніс до губ і поцілував. Це виглядало так зворушливо, що краще початку годі й було вигадати. Дівчина усміхнулась у відповідь, м’яко стискаючи його долоню.

В душі моїй вогонь спалахнув від іскри.

Всі таємниці мої розказує тобі…

Ця пісня була не стільки про двох закоханих, а скоріше про нерозлучних друзів. І в кожному рядку, у кожному русі вони підтверджували це.

Після виступу «Гармонію» у повному складі запросили на вечерю. Мерлін не перебільшував, коли казав, що тут дуже смачно готують. У результаті Рада з Альбрехтом так наїлися, що були вже не в змозі кудись їхати. Надіславши листа Мерліну, що приїдуть завтра вранці, вони, за пропозицією маркіза, залишилися на ніч у гостьових кімнатах.

Дівчина та хлопець ще довго сиділи в одній із кімнат та ділилися враженнями. Їм дуже сподобалося, і вони сподівалися, що й надалі так буде.

Але наступний день готував нову несподіванку.