Читати книгу - "Сестри назавжди, Маїра Цибуліна"

Нарешті вже й літо минуло, вже й вересень почався. На вулиці дуже тепло, адже про Калуш не забуло бабине літо. Порозпускало всюди своє павутиння, ніде й пройти, щоб не зачепитися. А тепле сонце ще досі пестить і голубить своїми руками усе живе в місті і від того так гарно на душі, так весело, що хочеться аж співати.

- Іду я завтра на гуманітарку, - каже Ольга.

- Чого? - питає Марійка.

- Як чого?! - дивується та. - В хаті немає нічого, щоб в рот взяти.

- Ти збираєшся там торгувати?

- Так.

- Чим? В тебе хіба є що продавати?

- Є. Наберу різні старі тряпки. Та й буду собі стояти. Хтось візьме - добре, не візьме - теж добре!

- Чого ж тут доброго?

- Товар ж то в мене лишиться.

- І в роті пусто теж лишиться.

- З тобою, Марійко, не договоришся.

Після обіду вертається Ольга із величезною сумкою, вся захекана, із поганим настроєм. Вистоялася вона дурно, марно заглядала у очі кожного прохожого, благаючи, щоб щось та й купив, та й сама вернулась додому із порожніми кишенями. Але на цьому вона не зупинилась. На другу суботу вона взяла на продаж, окрім сумки, напханої по вершечок лахміттям, котре і на тряпки не годиться, також три роблених ножі - витвір Миколиних рук. І не встигла вона й носа почухати, як пообступали її з всіх боків покупці, ледь не билися за право їх отримати. Ще вона продала чисто новісіньку спідницю, котру не носила Марійка, хоч і її купила.

20 вересня у Марійки почалася її перша сесія і вона із Ольгою поїхала в Івано-Франківськ, де й знаходився університет. Але спершу вони зайшли до Світлани і Володі, котрі із певних причин повернулися до їх старого місця проживання. Світлана була тоді на восьмому місяці вагітності і уже незабаром мав з'явитися новий член їх великої сім'ї.

Прикарпатський університет знаходиться в двадцяти хвилинах ходьби від вулиці Сахарова, де жили Козловські. Це була величезна споруда із восьми поверхів і різних відшарувань. Там було понад одинадцять різноманітних факультетів із різних спеціальностей. Факультет романо-германської філології знаходився на другому поверсі. Саме цей факультет і став витоком всіх знань Марійки.

Навчання на цьому факультеті потребує великих зусиль від студента, оскільки вивчення іноземної мови є досить важким мистецтвом, але коли є бажання, то все можна подолати, головне мати знання. Саме знань граматики англійської мови бракувало і Марійці. Тому за час першої сесії навчання для неї перетворилося на страшний сон. У неї навіть була депресія, що супроводжувалась відсутністю апетиту і страхом, що вона з позором вилетить із університету. Через те, що її у школі погано навчили, як будувати просте англійське речення, вона отримувала одні двійки за диктанти і перекази. Ще її викладачка настрахала, що з таким успіхом вона не напише контрольної роботи, що мала відбутися в кінці січня. Якби не розрадили Марійку батьки і Володя зі Світланою, то хтозна чим кінчилась би ця депресія. Після закінчення сесії, що тривала 15 днів, Марійка купила "Граматику англійської мови" Верби і почала самостійне вивчення граматики. У неї були помітні успіхи і вона пізніше дивувалася собі, що не могла колись скласти просте речення. Але оскільки у неї залишилася невпевненість у власних знаннях опісля депресії, то Ольга помогла знайти їй репетитора; це була жінка, котра провела із Марійкою 3 заняття по три гривні кожне.

- Бач, які вони брехуни! - каже Ольга. - Казали, що Володя інженер.

- Навіть нічого не згадували, що він не кінчив інститут, - продовжує Микола. - А тепер бачуть, що Марійка аж в університет поступила...

- І Свєтка теж кінчила комерційний коледж, - перебиває Ольга.

- А їх син так і не кінчив.

- І то ми якісь там роботяги і то вивчили одну доньку, а тепер вже другу вчимо.

- От вони і вирішили, щоб Володя кінчив інститут, поки ще молодий. А на який він курс іде? - питає Микола.

- На п'ятий, - відповідає Ольга. - Він колись закінчив чотири курси на стаціонарі. І то він сам був поступив; він на державному вчився, гроші вони не платили.

- А тепер прийдеться платити. І чого б тоді не кінчити? Гуляти певно заманулось?!

- Просто старий запхав його на завод, от він і розволочився...

- Але чого було приховувати? - дивується Микола. - Нащо брехати?

От нарешті про себе нагадала справжня осінь. Як сховалось сонце за хмари, то не з'являлось, поки небо плакало дощем. А чорні, густі хмари огорнули землю ледь не на місяць. От і приходилось бідолашним калушанам щодня з парасольками ходити. Але ні відсутність сонця, ні постійні дощі не зіпсували настрій Бурачкам і Козловським. Всі вони старанно очікували появу нового Козловського.

Рік 1999-й. Четверте листопада. Четверта година ранку. Маленький хлопчик. Ім'я йому Владислав. Вага тіла три кілограми і біля п'ятсот грам. Густе чорняве волосся. Таке плаксиве, одначе виявилось, ось це курносе дитя!

- Треба їхати в неділю, - говорила Ольга. - Щось в них там не добре. Вона б вже мала народити. І не дзвонять вони чогось.