Читати книгу - "Кров Дракона. Хто із нас жертва?"

— Той казан, — вказала відьма йому за спину, — випий води із нього й побачиш те, що хочеш. Ми вірні тобі, володарю.

Відьми, погоджуючись, заторохтіли, при цьому шипляче сміючись.

— Я не володар вам, хто такі…

По землі зміями повз густий дим, який окутував Фалміна своїми довгими нитками.

— Що це за чаклунство? — крикнув він, намагаючись розвіяти дим руками.

Відьми мовчали. Виднілися тільки запалені в темряві очиці, які, як здалося Фалміну, були чимось налякані.

– Іклахай! — сказала повним страху голосом відьма.

— Що ще за Іклахай?

Фалмін озирнувся. Позаду стояв воїн із металевим посохом, який до цього чекав його внизу. На ньому були міцні обладунки зі сталі, а руни та орнаменти невідомі Фалміну, здавалося, ледь помітно світяться. Металевий шолом був із металевим гребнем, який йшов далеко за спину. Вирізів для очей та рота не було. Виникло питання: а як він дихає?

Благандійський Чаклун войовничо вигукнув, прийняв захисну стійку, виставивши меча перед собою горизонтально. Воїн у масці вдарив посохом об землю, над ним одразу взійнялася хмара диму.

— Хто ти такий, чорт забирай? — стиснувши зуби запитав Фалмін, повільно обходячи противника збоку.

— Мене звуть Іклахай. Таких як я називають дракогорами. Тебе й так знаю, можеш не представлятися.

Відьми позаду тихенько мовчали, притиснувшись одна до одної і закрившись руками, наче готуючись до захисту.

— Чого вам треба? Ви напали на мене в Білому Хуторі, ледь не позбавивши життя! Спалили всіх його мешканців! Хто ви, трясця, такі?!

Чоловік навпроти трішки відхилився, наче здивувався словам чаклуна.

— Ти дійсно нічогісінько не пам’ятаєш?

Фалмін промовчав. Іклахай дістав посох із землі, дим розвіявся.

— Воно й не дивно, — дракогор захитав головою. — Що ж із тобою зробили…

Фалмін, звузивши очі, пильнував за кожним рухом дракогора, але той, схоже, і не збирався нападати.

— У Білому Хуторі тебе поранив не я, — сказав після довгого мовчання Іклахай. — Повір мені.

— Тоді хто це зробив?

— Я не маю часу на це.

— Тоді якого дідька ти прийшов сюди?!

Іклахай, відвернувшись, повільно підійшов до казану, в якому продовжувало щось варитися. Його важкі обладунки не видавали жодного звуку.

— Особисто мені не потрібна твоя смерть, але є і ті, хто хоче бачити тебе мертвим. Я давно слідкував за тобою, але не мав змоги наблизитися. Це одне із небагатьох місць, де мої і твої вороги не бачать нас. Я не ворог і тому сьогодні не скривджу тебе, а лише підштовхну до порятунку дитини.

Фалмін примружився, відчув, як всередині піднімається злість. Знав, що якщо не почує того, чого хоче, не витримає і нападе.

— Ти знаєш про Ельгі? Звідки?

Іклахай, який розвернувся до нього спиною, поглянув вдалечінь, на білі від снігу та сумні пейзажі, які розкинулися навколо гори. Було чутно, як дракогор бурно дихає, як його голова то опускається вниз, то підіймається вгору. Іклахай про щось дуже ретельно думав.

— Навіщо вам усім моя дитина? Говори! — запитав Фалмін, намагаючись контролювати свій тремтячий від хвилювання голос.

— Твоя дитина — особлива, Фалміне, — нарешті промовив воїн із посохом, розвернувшись до чаклуна. — Наш ватажок, хоче зустрічі із тобою, аби допомогти. Саме він і вказав нам шлях, аби зустрітися із тобою.

– І чому я тобі не вірю.

— Ти не змінився, — сказав спокійно Іклахай, крутячи посох в руці. — Ніколи й нікому не вірив, але зараз не той момент. Я один із небагатьох дракогорів, який не бажає зла тобі та дитині. Знаю, що ти хочеш дізнатися все й одразу, але вони вб'ють мене, якщо я розкажу тобі все.

— Хто вони?

— Мої брати розділилися на два табори, — сказав Іклахай із неприкритим сумом. — Брат Мередір зв'язався із небезпечною жінкою, уклав із нею угоду.

— Що за жінка?

— Не знаю, але вона дуже небезпечна. Мередір переслідує твою дитину. До того ж, йому потрібен ти.

— Ельгі і я маємо драконячу кров, однак що такого вона може дати нашим переслідувачам? Невже вона відрізняється від тих інших, які переховуються по всій Благандії, приховуючи свою справжню сутність?

— Мотиви та цілі Мередіра відомі лише йому, — голос Іклахая був тихим, наче було йому важко говорити. — Не знаю, що задумав Мередір, але повір, я не хочу тобі зла.

— Отже, — Фалмін звузив очі, підозріло подивився на Іклахая, — ти не береш у цьому участі? Чому?

— Наш ватажок хоче зустрітися із тобою, Фалміне. — повторив із тиском дракогор. — Щодо дитини, то ми не хочемо завдати їй шкоди. Навпаки.

Здавалося, Фалмін не довіряв його словам, але почав вагатися.

— Навіщо тим іншим дракогорам моя дитина?

— Ельгіда, як я і говорив, особлива. Ясна річ, уся справа у її крові. Ти — вбивця драконів, великий воїн, наближений до драконів. А мати, Катрін, вища чародійка, яка володіла могутніми чарами. Логічно припустити, що дитина ця має унікальні можливості.