Читати книгу - "Сонети. Світовий сонет"

Нарешті, те, що рідко нам дає Природа з розмаїтістю такою, Все, в чім життя прекрасне постає. Все те без тебе тугою гіркою Наповнює, від щастя й супокою Печаль велика в серце йде моє. З РОСІЙСЬКОЇ
Олександр Пушкін
ПОЕТОВІ Поете, не жадай любові од народу; Захоплень і похвал пройде хвилинний шум. Почуєш дурня суд, юрби пекельний глум — До них байдужим будь, їм не твори в догоду. Ти — цар; на самоті живи й люби свободу; Іди, де зваблює тебе свобідний ум; Плекай плоди своїх улюблених задум; За подвиг не чекай на людську нагороду. Вона в самім тобі. Ти — свій найвищий суд; Ти найсуворіше оціниш власний труд; Чи ти гордишся ним, художнику правдивий? Гордишся? Хай тоді його юрба ганьбить, Хай на вівтар плює, де твій вогонь горить, Хитає твій триніг, як хлопчик пустотливий. МАДОННА Не множністю картин уславлених майстрів Я завжди вкрасити жадав свою обитель, Щоб повагом про них вів бесіду цінитель, І забобонно гість од здивування млів. У затишку своїм я біачити хотів Один-єдиний твір, щоб зору полонитель Він був, щоб з полотна на плин моїх трудів Повільних, наче з хмар, Пречиста й наш Спаситель — Вона — з величністю, Він — з мудрістю в очах — Дивились, лагідні, в божественних світлах, Одні, без ангелів, під пальмою Сіону. Здійснилося. Творець, що знає глиб начал, Тебе послав мені, тебе, мою Мадонну, Правдивої краси правдивий ідеал. Інокентій Анненський
КІНЕЦЬ ОСІННЬОЇ КАЗКИ Казки оповідь осіння Над долиною текла, Втім, червоне око з тління Піднялось, як щезла мла. Бачить: райдуг павутиння Почорніло, як зола, В малахіти баговиння Обернулось край села. Бачить: пара йде зім'ята, Біла пара, наче вата; Кущ стоїть, як сирота, Грона, що склювали птахи, Червоніють, наче цвяхи Після знятого Христа. БОЛІСНИЙ СОНЕТ Як лиш гудіння бджіл у тиші замовчало, Занило марево, душі відкрилось дно… Яких обманів ти, о серце, не прощало Тривожній пустці дня, де ніч уже чутно? Мені потрібні сніг і золоте вікно, Щоб світло стомлено текло надвір помало, Щоб пасмо кіс було так близько, щоб воно Тремтіло