Читати книгу - "Керамічні серця, Наталія Ярославівна Матолінець"

— Дякую. — Жаррак спрагло припав до бокала, мовби провів годину на палючому сонці.

Канре сподівалася, що він матиме ще хвилину-дві на відпочинок, перш ніж Фрейріх опритомніє. Бо срібна нитка, яку вона сотала за розповіддю алхіміка, не могла б ожити, якби не Жарракова сила.

— Час відтяти нитку, — видихнув чаротворець, силкуючись підвестися. — Поки він не при тямі, розтин мине легше.

Канре кинулася до столика, де залишила вишивання, і, обережно підчепивши срібне плетиво, почала змотувати його, аж доки не підійшла впритул до Фрейріха і не діткнулася кінчиками пальців його шиї. Жилка билася під шкірою.

Канре пригадала, як хтось у дитинстві оповідав, мовби у високорідних із великих родів — золота кров. І коли бодай кілька крапель цієї крові впадуть на землю, то обернуться справжніми лере. Лише тепер вона зрозуміла, що в цій оповідці був сенс: чаротворці сходилися на дуелях за честь своїх королів, позбавляли життів, повертали землі — і за ці здобутки, за ці «краплі крові», на них дійсно сипалися золото, титули й маєтності.

Тим часом Жаррак намацав і вирвав нитку при самому горлі алхіміка.

Фрейріх захрипів, але не прокинувся.

Канре швидко змотала незриме плетиво і пришпилила до полотна, вкритого дрібним гаптуванням. Чаротворець запевняв, що Нитка Атаїс, як вона звалася, здатна витягнути з людини всі спогади й розмисли стосовно певної теми, коли їх дбайливо видобути на поверхню. А що Фрейріх із двох віннських гостей був куди більш балакучим, Жаррак заповзявся змусити того виговорити про таємницю Канре вдосталь. І нитка, яка висоталася з алхімікових слів, тепер спочивала в стібках вишиття. Усі Фрейріхові знання й помисли про нижчу служку, яка порушила закон, тепер були в руках самої дівчини. І хоч як вона переймалася непомірно високою ціною на баночки, привезені з альтесштадтських торгів, і на срібну нитку, придбану на торгах Івеліна, та Жаррак вдоволено запевняв, що воно варте того.

— Потім я вкрию її найкращим захистом, — додав чаротворець, ховаючи вишиття під захисним чаром. — А тепер час продовжувати. Боюся, Нитка висотала з мене все, що могла, тож біс його знає, як довго я зможу тримати Фрейріха в путах, Ельбраха — вві сні, а себе — на ногах. Завершуймо.

Канре мовчки кивнула й хлюпнула алхімікові в обличчя холодної води з дзбаника. Він позирнув на світ замиленим поглядом — певна річ, відтинання Нитки не минуло без сліду. Проте, мигцем зиркнувши на Жаррака й Канре, Фрейріх сіпнувся.

— Ви нічого не доведете, — мовив він, коли спроба порвати срібні пута призвела лише до того, що вони розітнули рукав його жакета. — Цанію будь-хто розпізнає.

Алхімік мовби й не помітив, що був непритомним, і кинувся в розмову з того ж місця, де вона обірвалася.

— Певна річ, — кивнув Жаррак і присів на бильце крісла. — Тоді дозвольте мені повідати вам усю історію, маестре Фрейріху. А по тому ви вже будете казати, чи зможу я щось довести, чи ні. Бачте, цанія, та ще й із самого Жуану — річ настільки ж рідкісна, наскільки й дорога. Тож я попрохав довірених осіб в Альтесштадті слідкувати за тим, чи не з’явиться на підпільних торгах це чарівне зілля. Довгий час воно не з’являлось, але потім — о фортуна! — таки виставляється на торги. Ще і в той момент, коли ви вирушаєте до Івеліна.

— Не бачу тут жодного зв’язку, — хмикнув Фрейріх, силкуючись здмухнути з чола волосся, змочене водою.

— Якщо ваша ласка, маестри, я можу пролити світло на цей зв’язок, — втрутилася Канре. — Адже ви, пане Віллю, молодший син великого. На позір вам дійсно нема потреби торгувати на чорному ринку, ризикуючи своїм іменем. Та це лише на позір. Бо направду ви потребуєте фінансів, відколи впали в батькову неласку. Чи не так?..

Вона не стала чекати відповіді, певна того, що все проявиться на маестровому лиці. Слова, колись необережно зронені Ельбрахом, влучили в ціль. Канре осміхнулася:

— Тож я не можу стверджувати, але припускаю: перебуваючи вдома, ви могли сяк-так перебиватись, але коли покинули Альтесштадт та кинулись у мандрівку до Франу, дороге життя якого висотує скарби і найбагатших… вам конче знадобилися кошти.

Фрейріх раптово наморщився — Канре не сумнівалася, що він силкується згадати, яка мара зірвала його до Івеліна. Але він промовчав, тож Нитка свою справу зробила. Жаррак продовжив:

— І коли оголосили про торги, моя шановна жона вирушила до Альтесштадта власною персоною й змогла придбати зілля, які ви сьогодні вже бачили.

— А що мова йшла про великі суми, то я змогла також дізнатися, хто продає цей товар.

— Нонсенс, — заперечив Фрейріх. — На торгах цанією все анонімно: і продавці, й покупці — ніхто не дозволить, щоб його ім’я засвітилося поруч із забороненим зіллям.

— Ніхто не дозволить, щоб його ім’я засвітилося для загалу, — кивнула дівчина і зважила в руці віяло. — Та хтось приносить зілля на продаж. Хтось знає, звідки воно береться. Хтось мусить дати гарантію організаторам торгів… Та ви й не уявляєте, скільки цікавого можуть за лаштунками дізнатися лояльні служки.

— Як бачите, маестре Фрейріху, — втрутився Жаррак, — ваше ім’я вписано в цю історію. Ви збували цанію та отримали за неї немалі гроші. Мої.

— Якщо ви хочете звинуватити мене в цьому, то потонете самі. — Алхімік, наскільки міг, випнув груди. — Якщо моє ім’я продавця там, то й ваше покупця — теж.

— Ви помиляєтеся, — процідив чаротворець. — Я все ще звинувачую вас в умисному вбивстві. І ми майже дісталися до фіналу цієї оповіді. Бо ж, бачте, я був останнім гостем у маестра Айнфрада Ґрехама перед тим, як його вбили. Маестр показував мені деякі зі своїх порошків — і наступного дня вбивця пограбував його запаси, шукаючи одне-єдине зілля. Примітно, що забрав він і те, що визнав достатньо дорогим і цінним.

— Я вже бачу, куди ви хилите. Та можете не завдавати собі клопоту вибудовуванням хиткої історії, — ощетинився алхімік. — Заради бога, Престе, ти ж не вважаєш, що Ґрехам — єдиний, хто ховав у себе цанію попри