Читати книгу - "Без втрат не вийти, Вадим Володарський"

Тому вибору, насправді, не було. Він доручив найбільш довіреному помічникові зв’язатися із Вікентієм Невмер-Головою та погодити дату зустрічі. До того ж, клятий адвокат навідріз відмовився виїздити за кордон (хоча у цьому питанні Микола його якраз розумів: це була у такій ситуації розумна пересторога), а тому доведеться летіти до Києва… А він – не Микита, його прибуття помітять.

Він наказав готувати виліт свого особистого літака. Бізнес-джет вилетів спочатку до Кіпру, де Дьомін провів кілька днів, вирішуючи про людське око якісь питання. А потім попрямував до Києва. Там і мав статися момент істини.

Хто б міг подумати!

-Вони відмовилися.

-Хто? Прокурор? – спитала Тома. Вона тільки повернулася зі школи, а Ніка якраз нещодавно приїхала на «Хаммері» з майбутньої фабрики, - там продовжувалися роботи, вже було замовлено обладнання, яке повинні були привезти та поступово встановлювати. Ось тільки із програмним забезпеченням була затримка, - поки Сергій Тугарінов був у лікарні, керівництво проектом змушені були доручити іншому спеціалістові. А Вікентій, закінчивши складання документів по одній зі справ, спустився до квартири, щоб пообідати. Застав дівчаток, які жваво обговорювали, як саме зробити кожну річ, яку замовить клієнт через мобільний додаток, неповторною, а не лише такою, що відповідає його розміром. Тома дійсно захопилася цим проектом, та подала вже кілька цінних ідей, принаймні, так казала Ніка. А зараз він вирішив повідомити новини, які для доньки були важливими.

-Ні. Мама із її адвокатами вирішили не укладати угоду про визнання винуватості, а, навпаки, поборотися. Я їм передав копії протоколів допитів … із нашої з Нікою справи. Там, де ці покидьки кажуть, що навмисно вийшли на неї, точніше, на її чоловіка… Щоб спровокувати дати хабар, а потім затримати.

-І що? – Це питання, як не дивно, поставила не Тома, а Ніка. Втім, дівчинка-то, усе життя проживши у родині юристів, можливо, розуміла й сама.

-А те, що тепер Паша заявить клопотання, щоб НАБУ витребувала копії в поліції вже офіційно. Якщо вони там з’являться… Не знаю, що будуть робити наші «антикорупціонери». Справа у тому, що зараз є такий критерій: уся подія визнається провокацією, а отримані докази – недопустимими, якщо той заявник, або агент, сам запропонував зробити те, у чому обвинувачують людину, так, що без нього злочину не було б вчинено. Це не в нас так придумали, це практика Європейського суду з прав людини. А що маємо ми? Абсолютні докази того, що мала місце саме провокація. Що на Оксану вийшли навмисно, щоб отримати підстави для затримання та для подальшого арешту. Щоб … створити проблему мені, тобто, до неї усе це взагалі не мало стосунку. А детективів просто використали, як знаряддя… По-перше – їм це взагалі не може сподобатися. А тим більше, коли їхня людина постраждала… Й вони накинуться на цього Довгонога, бо хто ж таке любить?

-А далі що? – Донька дивилася на Вікентія крізь модні окуляри серйозним поглядом.

-А далі… Або їм доведеться закривати справу. Або вони все-таки передадуть її до суду, але тоді вже суд буде змушений їх виправдати… Хоча ні. Виправдати маму, бо цей … вирішив піти на угоду, та дати на неї показання. А, якщо угоду укладено, відмовитися від неї він не зможе. Ось так, бути «стукачем», тим більше, - щодо близьких, - далеко не завжди вигідно. Такий парадокс…

-То маму випустять? – з надією спитала Тома.

-У кінцевому підсумку – так. Винести обвинувальний вирок … я гадаю, вони не зможуть. За таких обставин… Вона могла б піти на угоду та вийти хоч завтра. Але сама не схотіла, - так мені сказав Паша, її адвокат. Я його давно знаю, ми усі вчилися разом… Так от, це було її рішення: потерпіти, але спробувати вийти без обвинувачення. Щоб зберегти не лише свободу, а й репутацію та, можливо, навіть роботу. Це її вибір…

-І… - Тома зробила паузу; те, що мама вийде на волю, тепер не губилося у туманній далині, а ставало перспективою, яку можна було побачити, але, в той же час, через це поставала інша проблема. – Де я тоді буду жити? Ви знову … через мене воювати будете?

-Сподіваюся, що ні. По-перше, мама знає, що я зробив… - Та знає, не сказав Вікентій, але усі розуміли, що він має на увазі, що міг би цього й не робити. Тоді адвокати Оксани взагалі не дізналися б про обставини, які й відкривали їй шлях не просто до волі, а до виправдання. – А по-друге, ти вже досить доросла, щоб … теж вирішувати. Гадаю, ми зможемо її переконати…

-І, що б ви усі там не вирішили, я сподіваюся на те, що ти будеш продовжувати … давати ідеї! – із посмішкою сказала Ніка. Усі розсміялися, а Вікентій сказав:

-І правильно! Треба не припиняти … бути діловою жінкою! До речі… - Вони якраз закінчили їсти. – Ходімо. Наш … найбільший друг має приїхати.

У офісі адвокатського об’єднання «Жмак та партнери» була переговорна кімната. Зазвичай її використовували, коли потрібно було зібрати більше людей, ніж може зручно розміститися у кабінеті, - а в усіх адвокатів кабінети були невеликі. Але цього разу Вікентій зарезервував її за собою. Якщо вже вдалося змусити Миколу Дьоміна прийти до себе, - потрібно було, вважав він, зробити так, щоб той не зміг побачити за обстановкою кабінету, що собою являє господар. Не усі, але багато бізнесменів були добрими психологами. А якщо й цей виявиться таким? Він точно вже не дурний. Не кажучи вже про те, що інакше не зміг би досягти того становища, яке займав зараз, - але придумати такий план… Хто сказав, що геній та злодійство – несумісні?