Книги Українською Мовою » 💛 Любовні романи » Академія Червоної корони. Навчання, Анна Мінаєва 📚 - Українською

Читати книгу - "Академія Червоної корони. Навчання, Анна Мінаєва"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Академія Червоної корони. Навчання" автора Анна Мінаєва. Жанр книги: 💛 Любовні романи / 💙 Любовне фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 118 119 120 ... 123
Перейти на сторінку:

— Немає потреби, до в'язниці є інший вхід, — озвався Ріхтан, оглядаючись.

— Звідки ти все знаєш? — підозріло поцікавився Зіанар.

— Зараз час вдаватися до пояснення? — хмикнув некромант, прямуючи кудись у глиб парку.

— Не вір йому, — прошепотів ельф, коли я пройшла повз нього.

Але я лише відмахнулася від його застереження. Не зараз. Пізніше. Все потім.

Але коли чаклун зупинився біля колодязя, що обріс мохом, питання почали з'являтися і в мене.

— Ти збожеволів, — прошепотіла я, перегинаючись через край і вдивляючись у темряву.

— Там вода, — попередив чоловік. — Глибина не більше трьох метрів. Якщо стрибнемо, не розіб'ємось. Але я взяв мотузку.

— Я не спущусь, — похитала головою. — Ніколи не давалися заняття з лазання. Та що там, я фізичну підготовку часто пропускала.

Чоловіки зустрілися поглядами.

— І що робити? — запитання застигло у Зіанара на губах.

— Спустимо її, що, — огризнувся некромант, допоможеш мені.

Чоловік витяг з невеликої сумки, яку я навіть не помітила до цього моменту, моток мотузки і розмотав. Скрутив велику петлю знизу.

— Сідаєш, тримаєшся, ми спускаємо.

Я озирнулась у бік воріт:

— Патрулів давно не було. Можуть зараз проходити.

— Цю частину парку майже не патрулюють. Глухий кут. Давай.

Реальність перетворилася на справжнісіньке безумство. Я виконувала вказівки чаклуна, трималася руками за мотузок і балансувала весь той час, що мене спускали темним жерлом колодязя. Від холоду та страху трясло.

А коли ніг торкнулася вода, я смикнула за цю кляту мотузку, показуючи, що все добре і повільно вислизнула з петлі, яка підтримувала під попу. Вислизнула і моментально пішла під товщу крижаної води. Вона відразу набралася в черевики, одяг поважчав, сумка тягла на дно.

Двома гребками я випливла на поверхню і попливла до найближчої стіни. За кілька хвилин до мене приєдналися чоловіки.

— Ти ж розумієш, яке це божевілля? — стукаючи зубами, поцікавився Зіанар.

— Пізно ти передумав, — обложив його Ріхтан. — Якщо вже йти до кінця, то рішуче. А не боягузом.

— К-к-куд-д-ди далі?

— Вправо, — чаклун розвернувся і попив кудись убік.

Я орієнтувалася тільки на звук, попрямувала за ним. Судома схопила по дорозі. Я охнула, схопилася за ногу і не змогла нею поворухнути. Ельф підхопив мене.

— Тримайся.

— Руку, — пролунало звідкись зверху.

Довірившись їм обом, я підняла праву руку вгору і відразу була висмикнута з води Ріхтаном фон Логаром.

— І ти руку!

Наступним на невеликий виступ був виловлений ельф.

— Швидше, а то занедужаєте, — некромант обтрусився від води, ніби зовсім не відчуваючи холоду, і поквапився вузьким проходом уперед.

Я трималася за слизьку стіну і з кожним кроком переконувала себе, що роблю все правильно. Але емоцій і паніки було не так вже й легко позбутися. Хтось може сказати, що я боягузка. Але не бояться лише ідіоти та мерці.

— Сюди, — Ріхтан звернув у неглибоку нішу і вперся носом у мур.

— Припливли? — прошепотів третьокурсник, клацаючи зубами.

— Ні, — невдоволено обізвався чаклун, натискаючи на кілька каменів у кладці.

Щось тихо скрипнуло, почало рухатися і стіна повільно з жахливим гуркотом почала відсуватися.

— Зараз вся варта збіжиться...

— Діємо швидко! — чаклун пірнув у лаз першим.

Я поспішила за ним і опинилася у довгому темному коридорі. Рухатися швидко не було можливості. Якийсь час йшли мовчки, а потім хід вильнув і ми опинилися біля ще однієї стіни. Ця пішла убік так само голосно і випустила нас ... в одну камеру. На щастя, пусту. І на ще величезне щастя, відкриту.

— Чудово, — некромант штовхнув ґратчасті двері. — Куди далі?

— Сюди, — я кинулася до дальньої камери, забувши про страх, холод і втому. Пам'ятаючи лише про те, що мусить врятувати Кову від жахливої ​​долі. Маю допомогти їй, як вона допомогла нам із Зіром.

Ось тільки... тільки клітка виявилася порожньою.

— Не може бути, — видихнула я, вчепившись у прути і смикнувши їх на себе.

Метал забрязкотів, задзвенів. Але це нічого не змінило. Кови в ній не було.

— Ти певна, що це тут? — видихнув Зіанар, озираючись.

— Т-так…

— Треба йти, зараз тут буде стража, — Ріхтан озирнувся у бік дверей.

— Я не піду без неї.

— Її тут немає, — чаклун повернувся до мене. — Ми запізнилися.

— Н-ні, — по щоках потекли гарячі сльози. — Ні-ні-ні. Вона жива. Вони не могли її вбити. Не так швидко.

1 ... 118 119 120 ... 123
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Академія Червоної корони. Навчання, Анна Мінаєва», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Академія Червоної корони. Навчання, Анна Мінаєва"