Читати книгу - "Нарис історії України. Том 2, Дмитро Іванович Дорошенко"

И. Павловскій, Малороссійкое козачье ополченіе въ 1812 г., «Кіевск. Ст.», 1906, IX і X; його ж: Малороссійскіе козачьи полки въ борьбЂ съ поляками въ 1831 г., «Труды Полт. Губерн. Учен. Архивн. Комиссіи», в. VII, Полтава 1909; його ж: Къ исторіи Малороссіи во время генералъ-губернаторства кн. Н. Репнина, там же, в. I, Полтава 1905; його ж: Очеркъ дЂятельности малороссійскаго генералъ-губернатора кн. А. Куракина (1802—1808), Полтава 1914.

М. Свідзинський, До історії козаччини 1812 р., «Наук Збірник Харк. Наук.-досліди. кат. іст. укр. культури», ч. 5, Харьків 1927.

В. Щербина, Доля козаччини а Лівобережній Україні, «Записки Наук. Т-ва ім. Шевченка», т. 100, Львів 1930,

Br. Dembiński, Tajna misja ukraińska w Berlinie r. 1791, „Przeglad Polski", t. 3, Kraków 1896.

M. Грушевський, Тайна місія українця в Берліні 1791 року, «Записки Наук. Т-ва ім. Шевченка», т. IX, Львів 1896.

В. Горленко, Къ исторіи южно-русскаго общества начала XIX ст., «Кіев. Стар.», 1893, І, а також: у збірці «Южно-русскіе очерки и портреты», Київ 1898.

А. Лазаревскій, Прежніе изыскатели малорусской старины, «Кіев. Стар.», 1894, XII, (Яків Маркович); 1895, II (Ол. Мартос).

Н. Василенко, Къ исторіи малорусской исторіографіи и малорусскаго общественнаго строя, «Кіевск. Стар.» 1894, XI і XII.

Д. Дорошенко, Огляд української історіографії, Прага 1923.

А. Пыпинъ, Малорусская етнографія, Петербургъ 1891.

С. Єфремов, Історія українського письменства. Ляйпціґ 1924

Н. Петровъ, Очерки исторіи украинской литературы XIX стол., Київ 1884.

Н. Дашкевичъ, Отзывъ о сочиненіи г. Петрова, «Отчетъ о 29 присужденіи наградъ гр. Уварова», Петербургъ 1888.

С. Єфремовъ, Масонство на Україні, «Наше Минуле», 1918 кн. 3.

Ів. Рибаков, 1825 рік на Україні, «Україна», 1925, VI.

О. Гермайзе, Рух декабристів і українство, там же;

Т. Слабченко, До історії «Малороссійскаго Общества», там же.

Д. Дорошенко, Князь М. Рєпнін і Д. Бантиш-Каменський, «Праці Укр. Вис. Педаґ. Ін-та ім. Драгоманова», т. І, Прага 1929.

Ю. Оксман, Одеське «гніздо змови» 1825 року, «Прапор Марксизму», Харьків 1928, т. І.

В. Базилевич, Декабристи на Україні, Київ 1926. «Декабристи на Україні», Збірник під редакцією С. Єфремова, т. І, Київ 1926, т. II під редакцією Д. Багалія, Київ 1930,

Д. Багалій, Декабристи на Україні, Харьків 1926. «Рух декабристів на Україні», Збірник під редакцією Д. Багалія, Харьків 1926. «Повстання декабристів на Україні», Збірник Наук.-Досл. катедри, Харьків 1926.

Л. Добровольський, Decembriana (огляд наукової літератури про декабристів). «Ювлейний збірник на пошану Д. Багалія, Київ 1927.

М. Мочулський, Українська школа, умовини її появи в польській літературі, «Україна», 1917, кн. І-II.

Л. Козловскій, Польскіе романтики украинской школы, «Голосъ Минувшаго». Москва 1913, кн, VII і VIII.

L. Wasilewski, Seweryn Goszczyński, Познань 1923

J. Tretiak, Bohdan Zaleski, tt. 1-3, Kraków 1911-1914.

Ів. Франко, Антін Шашкевич, король балагулів, «Записки Наук. Тов. ім. Шевченка» т. 47, Львів 1902

Ол. Юровська, Куліш і Грабовський, «Україна», 1929, вересень.

В. Гнатюк, М. Грабовський, і П. Куліш, «Записки істор.-філол. відд. Укр. Акад. Наук т. XXI-XXII і XXIII, Київ 1928-29; його ж: Падура, Рилєєв і декабристи, там же, т. XVIII, Київ 1928.

В. Щурат, Шевченко і поляки, «Записки Наук. Т-ва ім. Шевченка», т. 119-120, Львів 1917,

Н. Стороженко, Кирило-Мефодіевскіе заговорщики, «Кіев. Стар.», 1906,

П. С. Єфремoв, Біля початків українства. Ґенезис ідей Кирило-Методіївського братства, «Україна», 1924, кн, 1-2.

П. Зайцев, «Книги битія», як документ і твір «Наше Минуле», 1918, кн. І.

М. Новицький, Шевченко в процесі 1847 р., «Україна», 1925, кн. 1-2.

О. Гермайзе, Куліш і Костомарів як члени Кирило-Методіївського братства. Збірник «Шевченко та його доба», т. І, Київ 1925.

Є. Рихлік, Славянофільство кирилометодіївців, «Записки ніжинського ІНО», т. VI, Ніжин 1926.

М. Возняк, Кирило-Методіївське братство, Львів 1921.

М. Грушевський, Матеріяли до історії Кирило-Методіївськоіо братства, в «Збірнику памяти Шевченка», вид. Укр. Наук. Т-во, Київ 1816.

О. Левицкій, Тревожные годы. Очеркъ изь общественной и политической жизни г. Кіева и Юго-Западнаго края въ 1811-1812 гг., «Кіевск. Стар.», 1891, X і XІ; 1895 XI і XII; його ж: О положеніи крестьянъ Юго-Западнаго края во второй четверти XIX в., там же 1906, VII-VIII.

И. Каманинъ, ПослЂдніе годы самоуправленія Кіева по Магдебурскому праву, там же, 1888, V, VIII, IX.

В. Иконниковъ, Кіевъ въ 1654-1855 гг., там же, 1904, IX-XII.

В. Прокопович, Київська міліція, «Наше Минуле», 1918. І.

П. Клебановскій, Къ исторіи польскаго возстанія въ Юго-Зап, краЂ въ 1831 г., «Кіевск. Стар.», 1905, VI.

М. Ясинскій, Волненія крестьянъ кіевской губерній въ 1855 г., «Чтенія О-ва Нестора-ЛЂтописца», кн. IV, Київ 1890.

П. Лебединцевъ, Записки о козащинЂ 1855 г., «Кіевск. Стар.», 1900, VII-VIII.

Ст.Томашівський, Київська козаччина 1855 року, Львів 1902.

Л. Добровольський, 3 київської козаччини 1855, «Укр. Наук. Збірник», т. І, Москва 1915.

С.Шамрай, Київська козаччина 1855 р., «Записки Іст. Філ. Відд. Укр. Акад. Наук», т. 20, Київ 1928.

Н. Василенко, Крестьянскій вопросъ въ Юго-Западномъ краЂ при НиколаЂ I и введеніе инвентарей, «Великая Реформа», т, IV, Москва 1911.

М. Корнилович, Бібіковські інвентарі, «Український Архів», т. І, Київ 1926.

Розділ 14

...

Оживлення українського національного руху в Росії після кримської війни. Селянська реформа 1861 року. Народництво й хлопоманство. Репресії проти українства в Росії. Галичина під Австрією. Скасування панщини. Початки національного відродження. 1848-й рік. Москвофіли й народовці. Взаємини з Україною Наддніпрянською.

Крах, який потерпіла Росія в Кримській війні, був крахом цілої державної системи царя Миколи І-го. Бюрократично-поліційне господарювання в краю не витримало того серіозного іспиту, яким була війна з коаліцією європейських держав. Росія виявилася дуже слабо підготовленою до війни. Не було майже ніякої комунікації. Інтендантура виявила свою повну нікчемність. Армія, вихована на бездушній, формальній дисципліні, билася хоробро, але була позбавлена доброго проводу й несла страшенні жертви в боях. Технічне узброєння було відсталим у порівнанні з ворогами. Військові невдачі й страшні втрати в людях почали хвилювати громадянство. Цар Микола не виніс сорому за погром своєї армії й цілої системи - й отруївся. Престол перейшов у 1855 році до його сина Олександра II, вихованого в ліберальному дусі відомим російським поетом Жуковським. Російське громадянство з одушевленням вітало нового царя,