Читати книгу - "Підкорись нам, Алекса Адлер"

Обминувши мене, Чотжар перший заглядає у відсік, призначений для одягу, але облюбований нашим полохливим гостем. Звідти майже миттєво долинає тихий переляканий схлип.

Скривившись, змієхвостий вирівнюється.

«Він там. Не забувай про обережність. Не йди на поводу с-с-своєї надмірної доброти».

Кивнувши, я тепер і сама заглядаю в гардероб, паралельно перелопачуючи в голові все, що встигла довідатися про цю расу. Які там у них заведені звернення та привітання? Особливо запам'яталося одне, яке викликало в мене не найприємніші асоціації, але для них це начебто має бути найкраще побажання.

− Вічного спокою, алмо, − вітаюся я, придивляючись до згорбленої, злегка осяяної блакитним мерехтінням зіщуленої фігури в кутку.