Читати книгу - "(не) згоріти вщент, Мелорі Бронд"

— Я казав, що ми ще зустрінемося "ципа". А що? Так навіть цікавіше, училку ще не трахав. Для моєї  колекції саме то.

Студенти затамувавши подих, із цікавістю спостерігали за нами.

— Я для тебе, Меланія Олександрівна, а не ципа, - підійшовши ближче до нього промовила я, - і з тобою ми особисто не знайомі, не враховуючи твого недолугого підкату у кафе. З  пам’яттю в мене все гаразд, на відміну від тебе.

А трахати, як ти висловився, будеш не мене, - нахилилася до нього, я  поглянула прямо увічі, - бо такі як ти не мій тип, - вимовила все на одному подиху, - мені знаєш до вподоби більш адекватні чоловіки без лишнього пафосу.

А ще люди не якась річ щоб їх можна було колекціонувати. І на майбутнє навчися адекватно сприймати слово "ні".

— Та хто ти така взагалі? Як посміла так зі мною розмовляти. Ти знаєш хто мій батько? Ти ще пожалієш, - сердито схопив свій рюкзак, вийшов, гучно грюкнув при цьому дверима.

— Меланія Олександрівна, не звертайте уваги, Дімон з усіма так поводиться зверхньо. В нього тато суддя тому він відчуває вседозволеність, - намагалася підтримати одна з студенток, - ви одна із перших, хто так жорстко поставив його на місце. От він і біситься.

Краєм ока поглянула на Алекса, він з якимось щирим захопленням дивився на мене. Посміхнувся і підморгнув мені. Зібравши всю силу в кулак я продовжила пару. Студенти уважно слухали і час від часу щось занотовували.