Читати книгу - "Реактивація, Кулик Степан"

Але від мого нинішнього закутку флюгера не видно. Спершу треба вийти зі спального сектора хоча б у район «В». Та зараз мені в протилежний бік. До входу в блок санобробки і очисних споруд. Бо саме там найближчий до мене, а головне — вільний вхід у технічний колектор.  

Моя поява на безлюдній вулиці не залишилася незауваженою. З тихим шурхотом звідкись винурився поліцейський дрон, освітив мене і завис над головою, зчитуючи з чіпу особисті дані. Нехай собі… У мене вільний графік пересування. Асоціація вибила його для своїх членів уже давно, мотивуючи це тим, що кожен спортсмен має право сам обирати біль підходящий йому час для тренувань. І якщо комусь, аби досягти кращих результатів, треба побігати нічними вулицями, то адміністрація Купола не повинна бійцям у цьому перешкоджати. Бо вони, врешті-решт, працюють не лише задля винагороди, але й на благо громади. Даючи населенню таку бажану у цьому, вимушеному обмеженню волі, можливість виплеснути негативні емоції і підзарядитися адреналіном.    

Дрон ще трохи погудів, потім примирливо моргнув фарою і полетів кудись далі. Ну і я не став затримуватися. Була ще думка завернути до сектора «Г» і придбати там у цілодобовому бістро канапку, але передумав. По-перше, — після придбання палиці грошей залишилося не так багато. А великий бургер з кавою обійшовся б не менше як у двадцять п’ять копійок… це при тому, що комплексний обід у їдальні не дорожче дев’яносто копійок… По-друге, — у мене ж є одразу два пакунки НЗ. І якщо набір космодесантника варто притримати до більш серйозніших часів, які неодмінно настануть у моїй подорожі до центру управління, — то харчові брикети новачка економити нема жодного сенсу. Ну і ті ж гриби, за якими я йду. Не продавати ж мені їх. А за ситністю і користю вони набагато кращі, ніж стандартний пайок.

Тож, доки мій гаманець не бряжчатиме від наповнення, гроші краще поберегти. Я встиг побачити у крамниці непогані сонцезахисні окуляри. Правда, аж за п’ятнадцять срібляків. Але, враховуючи, що на календарі пізня весна і сонце ось-ось почне заливати все навколо сліпучим світлом по двадцять годин на добу — така покупка точно не буде зайвою. Особливо, з врахуванням того, що мені невдовзі доведеться вибиратися з купола. І, відповідно, з його, нехай якого, а все ж, затінку.

Будівля станції… у вигляді вкопаної півкулі. Як і усі штатні споруди модуля життєзабезпечення. Додатковий захист на випадок, якщо основний купол не витримає. Те, що колоністи побудували потім, уже має більш прямокутні обриси.

Двері все з тим же тихим шипінням пневмо-приводу відкочуються вбік, впускаючи мене в середину. Жодної додаткової перевірки чи допуску. Каналізація не те місце, куди жителі, навіть дітлахи, відвідують за власним бажанням. Особливо після того, як то в одному, то в іншому Куполі почали гуляти історії про щурів-мутантів. І хоч ніхто, наче, не стрічався з ними особисто, але у практично у кожного був знайомий, чий знайомий тих монстрів бачив. І не лише бачив, але ледве від них утік.

Чесно кажучи, оце зараз замислившись, я почав схилятися до думки, що тих щурів-мутантів вигадали збирачі грибів. Ресторани платили за доставку непогані гроші. То ж навіщо ділитися ними із різними забродами? От і пустили чутки, аби відлякати конкурентів. Особливо, серед підлітків.

Хоча… Ні, не клеїться. Якби щурів у каналізації не було, то Система не видала б мені завдання на їх знищення. Ще й цілого гнізда, разом з королем.

Ну, та вже… Невдовзі дізнаюся достеменно. Залишилося лише спуститися вниз…