Книги Українською Мовою » 💙 Жіночий роман » Я теж її кохаю, Юлія Бонд 📚 - Українською

Читати книгу - "Я теж її кохаю, Юлія Бонд"

473
0
22.12.23
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Я теж її кохаю" автора Юлія Бонд. Жанр книги: 💙 Жіночий роман. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 11 12 13 ... 66
Перейти на сторінку:

З Христиною у нас інші стосунки. Ми не дружимо, але й не ворогуємо. Коханка знає, що наш з Тагіром шлюб – лише красива бутафорія, тому не відчуває мене своєю суперницею.

Жіночий голос відзивається на тому кінці дроту практично відразу.

– Христю, мені потрібна твоя допомога, – кажу тихо, щоб ніхто мене не почув, бо в наш дім має стіни з величезними вухами.

– Щось трапилося?

– Так. Сталося. Затримай його сьогодні якнайдовше. Нехай лишиться до ранку.

– Він не залишається до ранку, Юліє. Ти ж знаєш, – усміхається Христина. – Але я спробую.

– Дякую, ти просто супер.

Кладу слухавку і, увімкнувши швидкісний режим, беруся за збори.

Цього вечора я маю виглядати ефектно, бо йду до нього!

Знаю, потім буде боляче. Нехай… Можливо, я хочу зазнати цього болю, щоб відчути себе живою!

***

Повністю одягнена, спускаюся сходами на перший поверх. Затиснувши плечима телефон, вдаю, що начебто балакаю з мамою.

– Ні, мамо, ночувати не залишусь. Навіть і не проси! – Вимовляю досить голосно, щоб почула наша помічниця по дому, яка в цей момент знаходиться в коридорі.

Переконавшись, що сценку з телефонною розмовою зіграла на всі “п’ять”, виходжу з дому. На вулиці вже чекає водій, але я хитаю головою і кажу, що поїду за кермом сама.

Виганяю машину з гаража, минаю двір і, опинившись за воротами, дивлюсь по дзеркалах. Як я й очікувала, за мною одразу їде чорна іномарка. Охорона! На жаль, але від них позбутися, як від водія, майже нереально.

Петляю міськими вулицями й, нарешті, згортаю в старий район, де знаходиться моя невелика майстерня, а точніше, схованка, як я звикла називати це місце.

Припаркувавши машину на узбіччі, виходжу на вулицю і швидким кроком прямую до невеликої двоповерхової будівлі. Колись у ньому була адміністрація одного заводу, зараз же – це занедбана промзона, де можна за недорого орендувати скромний офіс.

Опинившись усередині майстерні, вмикаю світло. Виглядаю у вікно і бачу, як неподалік від моєї машини зупиняється вся та ж знайома іномарка з охороною, що цілком очікувано.

У майстерні я проводжу буквально п'ять хвилин, щоби залишити сліди свого перебування. Включаю ноутбук, запускаю "Фотошоп" і обробляю за загальною корекцією одну фотографію, яку друкую на принтері.

Чим мені подобається мій офіс, то це тим, що він має чорний вихід, а саме: пожежні сходи на випадок екстреної евакуації. Тому я спускаюся пожежними сходами і швидким кроком йду територією колишнього заводу, поки не впираюся у ворота.

Ловлю таксі та поки їду за потрібною адресою, маскуюсь нашвидкуруч. Зав'язую на голові хіджаб, ховаючи волосся, а половину обличчя приховую під сонцезахисними окулярами у масивній оправі. Водій поглядає в мій бік із підозрою, але щось сказати так і не наважується.

Машина зупиняється за один квартал до готелю – я спеціально продиктувала водієві цю адресу на випадок, якщо мій чоловік якимось дивом дізнається про подорож.

Через десять хвилин я вже підходжу до готелю і, намагаючись не привертати до себе увагу, зливаюся з делегацією іноземців, яка в цей момент входить до будівлі. На ресепшені мені спритно вдається прослизнути повз охорону і портьє.

Забігаю в ліфт і, доки їду на потрібний поверх, відчуваю, як усередині всю трясе через велику кількість адреналіну в моїй крові.

Зупиняюся навпроти номера із написом на дверях “двісті двадцять два”.

Заношу руку постукати. Але не стукаю. Все ніяк не можу наважитись, сумніваючись у правильності свого вчинку.

І коли я вже готова дати задній хід, тому що виявилася боягузкою, двері в номері відчиняються.

Один погляд.

Очі в очі.

Я нічого не говорю Єгорові, але знаю, він і так мене дізнався, навіть у цьому маскараді.

Схопивши за зап'ястя, Єгор заводить мене в номер і зачиняє за нами двері.

Хвилина мовчання тягнеться вічністю, поки колишній коханий обходить мене за годинниковою стрілкою і, зупинившись навпроти, знімає з мого обличчя сонцезахисні окуляри.

Зрадницькі мурашки повзуть між лопатками. Мені страшно, але не тому, що я боюсь Єгора. Страшно через те, що я думаю про майбутнє. Безглуздо, так. Але в моїх думках Тагір уже про все дізнався і зараз на всіх вітрилах мчить до готелю "Централь".

Від страху заплющуюсь. І відчуваю, як мою щоку обдає теплим подихом.

– Роздягайся, – шепоче Єгор на вухо і мої тремтячі руки тягнуться до ґудзиків на пальто.

1 ... 11 12 13 ... 66
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Я теж її кохаю, Юлія Бонд», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Я теж її кохаю, Юлія Бонд"