Читати книгу - "Хочу тільки тебе, Світлана Литвиненко"

-Ну от і все, я заміжня,- сказала Кіра у голос після того, коли вийшли з РАКЦСу,- як не крути, а по документах це перший мій шлюб у моєму житті.  

  Тимур зберігав тишу, нічого не коментував і… та взагалі нічого. Він не став проявляти абсолютно ніяких емоцій і почуттів. Потім заїхали до магазину і Тимур купив їй обручку, бо без неї ніяк не обійтися. А собі, ні. Мабуть одягне ту, яка вже у нього є, подумала. Кіра теж без емоцій одягла обручку і слідом за Тимуром вийшла з магазину.

-Може заїдемо до ресторану та повечеряємо?- раптом запитав.- Бо вдома у мене пустий холодильник. Правда, можемо замовити їжу додому.

-Та я б не проти і в ресторані повечеряти,- похмуро відповіла Кіра.

-Добре, поїдемо до ресторану,- вони знову сіли до машини.

  Вечір підібрався непомітно. І Київ засяяв новорічними вогнями. Кіру захопила краса святкової столиці. Пролітав дрібний сніжок роблячи видовище ще чарівнішим.

-Востаннє, я була в Києві на ялинці два роки потому і тому встигла забути, як це красиво,- сказала Кіра чи то Тимурові, чи то сама собі.

  Він чудово чув, що вона говорила та запитувати нічого не хотів. Думав про те, що знову одружений, хай і фіктивно. А ще місяць потому, біля могили своєї покійної дружини обіцяв, що ніколи ні на кому не одружиться. І навіть у бік іншої жінки не подивиться. А тепер що? Виходить порушив обіцянку. Та намагався себе виправдати тим, що обставини його змусили так чинити. Щойно викрутиться з скрутної ситуації, повернеться до раніше прийнятого рішення.

  Тимур зупинився біля дорогого ресторану, Кіра це відразу зрозуміла по фасадному виду та місці розташуванні. Що ж, така людина, як Тимур Андрійович може дозволити собі повечеряти у такому місці.

-Це ресторан мого товариша,- коротко повідомив Тимур Кіру,- тут смачно готують. Тобі сподобається.

-Я дуже зголодніла і готова їсти навіть і несолені страви,- чомусь Кірі захотілося пожартувати та потім зрозуміла, що не варто цього робити.

  Вони повечеряли швидко, так і не перекинулися жодним словом. Навіть погляди їхні за весь вечір так і не зустрілися. Кіра тільки подумала, що день фіктивного весілля це, ну, дуже похмурий день. Та по-іншому мабуть у цьому випадку і не буває. Після того, як повечеряли поїхали до Тимура додому.  

-Моя квартира знаходиться на п’ятому поверсі,- він припаркувався на автостоянці, що знаходилася у житловому комплексі.

  Тимур проживав у елітному та найпрестижнішому районі столиці. Кіра очікувала цього. Їй стало цікаво дізнатися скільки у нього готелів. Та Тимур був не тільки власником готелів, а й засновником великої компанії. Яка проектувала та запускала готельні об’єкти та здійснювала ефективне управління існуючими. Багато власників готельної нерухомості передавали свої готелі під управління заснованої Тимуром компанії, для того, щоб їхні проекти були більш прибутковішими.

  Ті готелі, які належали Тимурові знаходилися у центрі столиці. У майбутньому він планував ще побудувати готелі у інших містах України і навіть за кордоном.  Одним словом бізнес у нього був вдало налагоджений і приносив хороший, стабільний прибуток. Тільки особисте життя Тимура не складалося і щасливою людиною його, аж ніяк не назвеш.

-Пару днів побудемо в Києві, бо маю вирішити деякі робочі питання перед від’їздом за кордон,- повідомив Тимур Кіру піднімаючись ліфтом на п’ятий поверх,- я в ці дні повністю занурюся у роботу, тому тобі доведеться саму себе розважати. Не проти?

-Ні. Я залюбки прогуляюся містом. Сходжу та подивлюся на найголовнішу ялинку країни,- Кіру навіть це порадувало, бо буде можливість подумати, налаштувати себе на подальші, як-то кажуть «шлюбні ігри».

-Я лишу тобі банківську картку, якою можеш сміло користуватися і не відмовляйся,- Тимур вже відмикав двері своєї квартири пропускаючи Кіру вперед,- по живеш у кімнаті, яка виділена для гостей.

-Гарно тут у тебе,- сказала Кіра роздивляючись навколо,- квартира велика, простора. Не те що в мене.

-У тебе теж хороша та затишна квартира,- поспішив їй відповісти Тимур,- тільки труби водопроводу та крани все ж таки варто тобі буде замінити, щоб знову не затопити сусідів.

-Коли повернуся додому, то подбаю про це,- Кіра роззулася та скинула свій пуховик, який Тимур повісив до шафи.

-Взувай капці та проходь. Я тобі все покажу та розповім,- Тимур теж перевзувся.

  Кіра очікувала побачити світлини його покійної дружини і те що належало їй. Та натомість зовсім нічого не помітила такого, що могло б нагадувати про те, що тут ще нещодавно проживала жінка. Ніяких жіночих речей та взагалі нічого, якось жіночного. Ніби це квартира, холостяка, куди не глянь. Їй здалося це дивним та запитувати нічого не стала. Тільки подумала про те, що можливо Тимур сховав усі речі, які б нагадували йому про померлу дружину. Мабуть він її дуже кохав і  нестерпний біль втрати не давав йому спокою. Тільки чому обірвалося її життя? Кіра хотіла про це теж дізнатися.