Читати книгу - "Ти мене (не) підкориш. Книга перша, Єва Басіста"

Проте вперто прямую. Я не маю здаватися! Дійду до кінця. Хоча з кожним рухом моя втома тільки зростає. Хочеться зупинитися.

Так роблю. Припиняю рух, бо ніжки не металеві, а якщо вірити відчуттям - натерла. І коли стою цей біль відчувається гостро. Господи, я зараз заплачу від цього.

Як же мені хочеться додому. Залізти у гарячу ванну, а там до ліжечка та забутися сном…

Стираю сльози. Але я не маю здаватися. Тому збираюся силами, відкидаю у сторону біль, холод та тупцяю у непроглядній темноті. Яку щось починає яскраве прорізати. Повертаюся та бачу, що за метрів сто їде автівка. Приглядаюся - не позашляховик. Одразу стає спокійно, а рука тягнеться, аби зупинити її.

Але де там. Водій пролітає, мов яструб.

- А щоб тобі! - гримаю, як тут бачу, що авто сповільняється, а там повністю зупиняється.