Читати книгу - "Лицарі Дикого Поля. Плугом і мушкетом. Український шлях до Чорного моря"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Кримсько-московський договір відображав нову конфігурацію міжнародних відносин у регіоні. Велике князівство Московське де факто визнавало за Кримським ханатом статус єдиного легітимного спадкоємця Золотої Орди на противагу Великій Орді, залежність від якої обтяжувала московську державу. Це дозволяло кримському ханові також декларувати свій незалежний статус щодо волзького Сараю — столиці Орди. Одночасно відбувалися ще й такі важливі зміни: визнаючи кримського хана, великий князь московський здобував можливість перейти у формальну залежність від нього і позбутися, таким чином, залежності від Великої Орди. Оскільки при цьому Менглі Герай називав Івана III «своїм братом», а не холопом чи підданим, це символічно виводило московського князя на новий рівень у міжнародних відносинах і щодо хана, і щодо короля.
Король, у свою чергу, зробив ставку на союз з Великою Ордою, що було з його боку великою стратегічною помилкою: Орда слабшала і була вже неспроможна допомогти Казиміру у боротьбі з Москвою. У той же час підтримуваний турками Кримський ханат, навпаки, посилювався, набуваючи дедалі більшої ваги в регіоні. Однак Крим було для короля втрачено внаслідок дружньої політики Казиміра щодо Великої Орди, ворожої до Менглі Герая. У цій конфігурації союзів Великого князівства Московського і Кримського ханату, за спиною якого стояла Османська імперія, з одного боку, і Великої Орди та Великого князівства Литовського, тісно пов’язаного з Королівством Польським, — з другого, очевидна перевага сил була на боці московитів і кримців.
1480 р. хан Великої Орди Ахмет виступив проти Великого князя Московського Івана III і рушив зі своїм військом на литовський кордон Московії річку Угру, чекаючи там на допомогу від Казиміра. У цей же час, виконуючи умови кримсько-московського договору, Менглі Герай здійснив набіг на Поділля. Це дозволило відвернути увагу короля й не дало йому змоги приєднатися до війська Великої Орди. Навіть якщо погодитися з тим, що експедиція кримського хана не мала вирішального значення, оскільки Казимір і так не збирався приєднуватися до хана Ахмета, у будь-якому разі похід Менглі Герая треба визнати одним із поворотних моментів як в історії Кримського ханату, так і України, Литви, Польщі та Росії. Вочевидь, треба визнати, що геніальна військова операція проти союзу Великої Орди і Великого князівства Литовського була розіграна спільно і злагоджено двома правителями — Іваном III і Менглі Гераєм. Без участі кримського хана знамените «стояння на Угрі» могло скінчитися для Москви значно гірше. Саме кримський хан не дав Ахмет-хану завдати удару по Великому князівству Московському, і не випадково Іван III щиро дякував своєму союзникові за допомогу.
Крім того, після походу на Поділля Крим остаточно перестав бути союзником Великого князівства Литовського і став головною загрозою для південних литовсько-польських рубежів. Це, зрештою, породило феномен Дикого Поля — відкритого степового простору переважно на півдні — південному сході сучасної України. До цього степове Північне Причорномор’я аж ніяк не було знелюднілою пусткою, якою воно стане внаслідок людоловських набігів кримських татар до XVI ст. Поселення татар Ак-Мечеть, Торговиця, Караул між Південним Бугом і Дністром, численні татарські городища і селища XIII—XV ст. на території сучасних Запорізької, Миколаївської та Херсонської областей зникнуть саме через зміну політичної ситуації в регіоні.
Ще однією причиною стане зміна торговельної кон’юнктури. Раніше Крим був західними воротами Золотої Орди, степові володіння якої поєднували Чорне море зі Сходом, звідки відносно безпечно караванними шляхами прибували дорогоцінні східні товари. Це дозволяло півострову процвітати за рахунок посередницької торгівлі. Після розпаду Золотої Орди і посилення ворожнечі Кримського ханату з Великою Ордою континентальні торговельні шляхи припинили своє функціонування і півострів втратив звичну роль останньої ланки на шляху товарів зі Сходу на Захід. Потрібно було запропонувати якийсь новий товар, який би компенсував втрати і був достатньо привабливим на середземноморських ринках. Таким товаром стали раби, які користувалися значним попитом, передусім у межах Османської імперії, і яких Кримський ханат міг у значних кількостях постачати на зовнішні ринки, вчиняючи набіги на сусідні країни з осілим землеробським населенням.
Наслідком грабіжницьких набігів кримських татар стали колосальні людські втрати українських земель Великого князівства Литовського, а згодом — Речі Посполитої. У цей час саме територія України стала головним джерелом насичення невільницьких ринків Криму й Стамбула. Подією, що поклала початок постійним набігам кримських татар на українські землі, можна вважати трагічний погром Києва 1482 р. До походу кримського хана схиляв великий князь московський Іван III. Зокрема, у березні 1482 р. до Криму прибув московський посол Михайло Кутузов, який мав залишатися при хані до виконання умов договору і наполягати на тому, щоб черговий похід кримський хан спрямував або на київські землі, або на Поділля: «А как учнет царь (Менглі Герай) посьшати рать свою в Литовскую землю, ино Михайлу говорити царю о том, чтобы... послал рать свою на Подольскую землю или на Киевские места».
Зрештою наприкінці літа 1482 р. Менглі Герай, який і сам був зацікавлений у здобичі, виступив на Київ. Київський воєвода Іван Хоткевич отримав звістку про наближення ворога за чотири дні до підходу війська кримського хана до міста, і «во град збегошася многие люди», однак часу на підготовку до оборони виявилося замало. Під захист київського замка зібралися мешканці навколишніх поселень, прибув туди й печерський ігумен з монахами і монастирською скарбницею.
Кримське військо підступило до Києва 1 вересня 1482 р., причому хан завбачливо не став надто наближатися до фортечних мурів, а тим більше — починати штурм, бо не бажав підставляти своїх вояків під прицільний вогонь з гармат. Зусібіч оточивши місто, він наказав підпалити його з кількох боків і дочекатися, доки мешканці почнуть залишати охоплені вогнем будинки й укріплення. Палаючий Київ пав практично без бою, кримцям достатньо було захоплювати у полон втікачів від пожежі. За словами Ніконовського літопису, Менглі Герай «град взя... и огнем сожже... Полону бесчисленно взя, а землю Киевскую учиниша пусту».
Дотла спаливши місто, кримський хан зайшов на згарище, де його вояки грабунками довершили спричинене вогнем спустошення. У полон був захоплений і київський воєвода Іван Хоткевич разом з усією своєю сім’єю. Було розграбовано собор Святої Софії, частину церковного приладдя з нього Менглі Герай відіслав на підтвердження союзницьких стосунків Іванові III. Джерела згадують про надіслані ханом потир — чашу для причастя вином і дискос — таріль для освяченого хліба. Московський князь щиро дякував кримському ханові за вірність угоді й грабунок королівських
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Лицарі Дикого Поля. Плугом і мушкетом. Український шлях до Чорного моря», після закриття браузера.