Читати книгу - "Будні феодала - 1, Олег Говда"

Звичайно, молоді хлопці не могли пропустити таке видовище. Тим більше роботу виконали, а іншого наказу командир не віддавав. Та й я, чесно кажучи, заглядівся мимохіть. Все-таки, як не крути, а немає нічого приємнішого для чоловічих очей, ніж гарна дівчинка.

— Чуєш… Перехожий, — посміхнувся розбійник, помітивши, що еротична замальовка і мене не залишила байдужим. — Може, разом продовжимо? Вона нічого не бачить. А як і зрозуміє що — то нікому не розповість. Хлопці твої, я думаю, теж не відмовляться і зайвого базікати не стануть. А ти мене потім відпустиш? Годиться?

Ганнуся його почула, бо заскиглила голосніше.

Молодець розбійник, недаремно в отамани вибився. Дипломат... Одного не врахував — я ще розумніший. У цьому рівнянні його член зайвий. А долю полонянки я й сам вирішу… без чужої допомоги та порад. Так що вибач, нам не по дорозі.

Ні, отаман виявився зовсім не дурним. Прорахував усе водночас. Але, мабуть, була ще надія, що я куплюсь. Або хоча б увага відволічеться трохи довше на споглядання предмета торгу.

Пістолі ми вихопили одночасно. Тільки він одразу бабахнув, а я… в останню мить упав на коліно. Куля зірвала з голови шапку і смикнула за рукав одного з молодців. Потім я вистрілив.

«Складність пострілу «10». Ви отримуєте «1» пункт до володіння вогнепальною зброєю»

Не зрозумів?. Практично впритул стріляв. За що нагороджувати? Напевно, за те, що не стоячи на місці, а в русі. І то хліб…

До речі, про хліб. Лісові таті не те що минулі голодранці-бандити, і вбрані краще, і при зброї. Може, й золото в поясах зашите? Треба подивитися. Що в бою взято, то свято...

Поверхневий огляд показав, що із загального майна є сенс привласнити нову шапку (+5 до захисту голови). Самопал. І кулі до нього (+2 до поразки). Решта барахла цінності не становила. Для мене, а селянам-добровольцям – непоганий приз за мужність та старання. А головне — слухняність.

Залишилось вирішити, що робити з дочкою мірошника? Додаткова нагорода річ цікава, але я не люблю сюрпризів. Цілком може виявитися, що вимірюється вона не в талерах, а в половині млина та руки доньки. А воно мені треба, вільному козакові? На фіг, на фіг… Поспостерігав трохи за тим, куди хлопці дивляться, практично не відводячи очей, подумав ще трохи, згадав про «харизму» — не дарма ж її в окрему характеристику вивели, і виніс остаточний вердикт:

— Отже, синки. Я у село. Ви залишайтеся, закопайте трупи — щоб вовків до села не приваблювати. Все з речей, що вважаєте за потрібне, забирайте собі. Хоч до останньої нитки обдеріть. А як закінчите — Ганнусю до батька відведіть. Я буду в домі Михася, нагороду від мірошника туди принесете, — потім кивнув на притихлу дівчину і підморгнув. — Роботи багато, але й день довгий, тож не поспішайте. Але дивіться мені! — пригрозив пальцем. — Ніякого насильства. Якщо дівчина батькові поскаржиться — євнухами зроблю.

А чого, я ж не ханжа. Зможуть парубки домовитися з дівкою щодо окремої винагороди, мені яке діло? Вони ж односельчани. Знаються змалку… Може, рідня і взагалі нема про що балакати, а може — женихаються уже давно. І не раз разом сіно приминали. Так що там свої розклади. Без талмуду, навіть із пляшкою не розберешся. Ну а мені, з перших кроків проблеми без потреби. Як то кажуть, зі своїм уставом під чужий монастир свиню собака не зариє. Розбійників побив? Побив. Дівчину від наруги врятував? Врятував. А далі — самі. Не малі діти…

Ага, правильне рішення! Навіть бандурист схвалив.

«Завдання «Розбійники Полісся» виконане. Ви отримуєте «113» очок досвіду. Ви отримуєте «12» золотих. Нове завдання «Поговоріть зі старостою»