Читати книгу - "Зрада. Не фригідна дружина, Аліса Маіс"

– Це чудовий будинок… За дві хвилини ходу знаходиться школа… А там, – я повертаюся до вікна, показуючи пальцем, – транспортна розв'язка. Автобуси, трамвай. До станції метро недалеко. І як я вже говорила вам на початку, це спокійний район, де рідко фіксують…

– Ви заміжня? – перебиває вона мене.

Я гублюсь.

У моїй ситуації відповісти «так» чи «ні» – це нічого не сказати.

Я у підвішеному стані і наш шлюб теж.

– Я заміжня, – визнаю, – Але через пару місяців навряд чи вже буду.

– Ох, моя дівчинко… – рука Ельвіри тягнеться до мого плеча.

Між нами з'являється місток жіночої солідарності. І якщо раніше я дуже скептично до такого ставилася, то зараз я щиро тягнуся до неї у відповідь.

Ельвіра розповідає, що розлучилася через те, що чоловік її бив.

Надто багато випивав та розпускав руки. Каже, що довго терпіла через дитину, сподівалася, що він одумається. І я її, чорт забирай, розумію. Її історія накладається на мою, як тонка, прозора плівка. Обидві ми нещасні через заміжжя.

Ельвіра заявляє про бажання купити другий показаний будинок, і ми вирушаємо в офіс, щоб розпочати оформлення паперів. Того вечора ми з Каріною влаштовуємо щось на кшталт «свята» з нагоди успішної угоди. Ділимо на двох бюджет і купуємо пляшку вина (її забаганка) і трохи ролів (це вже моя). Ввечері знаходимо мелодраму «Красуня» і сміємося, як підлітки. Відчуває себе трохи хмільною, хоча випила кілька ковтків – більше не дозволяю собі через дитину, а Каріні брешу, що від вина в мене на ранок точно болітиме голова.

У мене язик не повертається розповідати про дитину в такий вечір.

Перший непоганий вечір за тиждень.