Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Дар Гумбольдта 📚 - Українською

Читати книгу - "Дар Гумбольдта"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Дар Гумбольдта" автора Сол Беллоу. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 11 12 13 ... 176
Перейти на сторінку:
від скандалу. Заходи безпеки у чоловічих борделях Нью-Йорка. Алкоголізм і гомосексуалізм. Подружнє й сімейне життя педерастів. Пруста і Шарлюса[45]. Збочення у німецькій армії перед 1914 роком. Пізно ввечері Гумбольдт читав військову історію й воєнні мемуари. Він знав Вілера-Беннета[46], Честера Вілмота[47], Ліддела Гарта[48], генералів Гітлера. Він також знав Волтера Вінчела[49], Ерла Вільсона[50], Леонарда Лайонса[51] та Реда Сміта[52], і легко перестрибував від бульварних газеток до генерала Роммеля[53], Джона Донна і Томаса С. Еліота. Про Еліота, він, схоже, знав такі дивні факти, що про них більше ніхто не чув. Його голова була переповнена плітками й химерами, як і літературними теоріями. Спотворення притаманне всій поезії. Але що є первинне? Усе це виливалося на мене зливою — почасти приємною, почасти прикрою — з ілюстраціями з класики та висловлюваннями Айнштайна, Жа Жа Ґабор[54], із посиланнями на польський соціалізм і футбольну тактику Джорджа Галаса[55], таємні мотиви Арнольда Тойнбі, а також торгівлю вживаними машинами. Багатії, бідняки, євреї, гої, дівчата з кордебалету, проституція і релігія, старі гроші, нові гроші, клуби джентльменів, Бек-Бей[56], Ньюпорт[57], Вашинґтон-сквер, Генрі Адамс, Генрі Джеймс, Іван Хреститель, Данте, Езра Павнд, Достоєвський, Мерилін Монро і Джо Ді Маджіо[58], Ґертруда Стайн і Еліс[59], Фройд і Ференці[60]. Щодо Ференці він завжди повторював одну й ту ж заувагу: ніщо не може бути далі від інстинкту, ніж раціональність, і тому, за словами Ференці, раціональність є верхом безумства. Підтвердженням цього є те, що Ньютон урешті збожеволів. Дійшовши до цього, Гумбольдт зазвичай говорив про Антонена Арто[61], драматурга, який запросив найвидатніших інтелектуалів Парижа на лекцію. Коли вони зібралися, лекції не відбулося. Арто піднявся на сцену й закричав на них, як дикий звір.

— Розкрив рота й закричав, — сказав Гумбольдт. — Він видавав несамовиті крики. Тимчасом паризькі інтелектуали сиділи налякані. Для них це була неабияка подія. Але чому? Арто як митець — це нереалізований священик. А нереалізовані священики спеціалізуються на богохульстві. Богохульство звернене до спільноти віруючих. А в цьому разі, про яку ж віру йшлося? Віру лише в інтелект, що її Ференці затаврував божевіллям. Але що це означає у ширшому сенсі? Це означає, що єдине мистецтво, яке може становити інтерес для інтелектуалів, це мистецтво, котре прославляє первинність ідей. Митці мають цікавити інтелектуалів, цей новий клас. Ось чому стан культури й історія культури стали предметом мистецтва. Ось чому вишукана французька публіка шанобливо слухає репет Арто. Для них єдиною ціллю мистецтва є викликати й стимулювати ідеї та обговорення. Освічений прошарок сучасних країн — це купка мислячих людей, які перебувають, за Марксовою термінологією, на стадії первинного накопичення. Їхнім завданням є зводити шедеври до дискурсу. Крик Арто — це інтелектуальна річ. По-перше, він є наступом на «релігію мистецтва» дев’ятнадцятого століття, що її хоче заступити релігія дискурсу…

— І ти сам бачиш, Чарлі, — сказав Гумбольдт після цього всього, — як важливо для адміністрації Стівенсона мати такого, як я, радника з питань культури, який розуміє цей всесвітній процес. Почасти.

Над нами Кетлін вкладалася спати. Наша стеля була її підлогою. Крізь тонке дерев’яне перекриття було чутно кожен рух. Я радше заздрив їй. Тремтячи від холоду, я б і сам зараз охоче пірнув під ковдру. Але Гумбольдт саме говорив, що ми на відстані п’ятнадцяти хвилин поїздом від Трентона і двох годин від Вашингтона. Він може туди запросто підскочити. Зізнався, що Стівенсон уже з ним зв’язувався і що вони домовилися про зустріч. Гумбольдт попрохав мене допомогти йому підготувати нотатки для розмови, і ми обговорювали це до третьої ночі. Потім я пішов до своєї кімнати, а Гумбольдт тимчасом наливав собі останню склянку джину.

Уранці він усе ще почувався бадьорим. А в мене аж голова йшла обертом від вислуховування стількох проникливих суджень і від такої зливи відомостей зі світової історії, що виливалися на мене за сніданком. Він узагалі не спав тієї ночі.

Тому, щоби трохи заспокоїтися, вирішив пробігтися. Гупаючи брудними черевиками по гравію і здіймаючи куряву аж до пояса, з притиснутими до грудей руками, збігав униз дорогою. Здавалося, він пірнув під неї, опинившись під сумахами і карликовими дубами, поміж берегами ламкого повзучого бур’яну, будяків, молочаю, порхавок. А як повернувся, його штани було всіяно реп’яхами. Для бігу в нього також був відповідний текст. Коли Джонатан Свіфт служив секретарем у сера Вільяма Темпла[62], він щодня пробігав не одну милю, щоб випустити пару. Надто глибокі думки, надто сильні емоції, що не знаходять виходу? Тобі не завадить пробігтися. Заразом і джин вийде з тебе із потом.

Він узяв мене на прогулянку. Коти й собі подалися за нами. Пробираючись опалим листям крізь чагарі, вони кидалися на павутиння, що висіло при землі, або ж, розпушивши свої гренадерські хвости, підскакували до стовбурів і гострили кігті. Гумбольдт надзвичайно їх любив. Ранкове повітря було насичене чимось дуже приємним. Потім Гумбольдт зайшов до будинку, поголився, і ми на фатальному «б’юїку» рушили до Принстона.

Робота вже була у мене в кишені. Зі Сьюелом, буркотливим, трохи п’яним сутулим чоловіком зі змарнілим обличчям, ми зустрілися за ланчем. Йому майже нічого було мені сказати. У французькому ресторані йому хотілося попліткувати з Гумбольдтом про Нью-Йорк і Кембридж. Сьюел — космополіт, яких мало (на його думку), ніколи не був за кордоном. Гумбольдт теж не знав Європи.

— Якщо ти захочеш поїхати, друже, — сказав Сьюел, — ми можемо це влаштувати.

— Я поки що не зовсім готовий, — відповів Гумбольдт. Він боявся, що його викрадуть колишні нацисти чи агенти ДПУ.

Відпроваджуючи мене на поїзд, Гумбольдт зауважив:

— Я ж казав тобі, що ця співбесіда — лише формальність. Ми зі Сьюелом знайомі багато років і писали один про одного. Але між нами немає жодної заздрості. Мені лише цікаво, навіщо Дамаску знати про Генрі Джеймса. Що ж, Чарлі, на нас чекає весела пора. І якщо мені доведеться їхати до Вашингтона, я знаю, що можу спокійно залишити на тебе тутешні справи.

— Дамаск! — сказав я. — Поміж тих арабів він буде шейхом Апатії.

Блідий Гумбольдт розкрив рота і крізь його дрібні зуби прорвався ледь чутний сміх.

У той час я був початківцем, статистом, і Сьюел до мене так і поставився. Гадаю, він побачив перед собою м’якотілого молодика, досить вродливого, але млявого, з великими сонними очима, дещо тілистого і з виразним небажанням (яке

1 ... 11 12 13 ... 176
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дар Гумбольдта», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Дар Гумбольдта"