Читати книгу - "Роксолана"

З нагоди народження сина від Сулеймана прийшов урочистий фірман. Згідно з його змістом дитину було названо Мехмедом. Три тижні надходили подарунки для народженого сина султана та Хуррем. Крім безлічі коштовних подарунків одержала вона титул султанші Хасекі – тобто найдорожчої, найближчої для господаря.

Султанша Хуррем невдовзі відійшла від пологів, а материнство зробило її ще більш привабливою, жіночною. Біле личко потихеньку засмагало під сонячними променями. Найстарші, наймудріші мешканці сералю в один голос стверджували, що не було в цих стінах кращої і милішої жінки. «А падишах приходив до неї кожної днини по нарадах дивана. Постійно засідав до стола тільки з нею й відпочивав при ній душею. В сералю говорили, що цій жінці не відмовляє падишах нічого й дивиться крізь пальці навіть на чужі звичаї, які вона заводить в гаремі» (10).

Нещодавно незнана рабиня зрозуміла, які інтриги плетуть за її спиною. Не можна сказати, що її це не хвилювало, – тільки робила вигляд, що нічого не боїться і відчуває себе захищеною любов'ю Сулеймана. Ось у цьому, між іншим, вона справді не мала сумніву. Остаточно полонила вона серце великого володаря Османів. Але тепер Хуррем мала думати не тільки про себе, а й про свою дитину, про тих дітей, що ще народить Сулейману. Знала наступний крок, який повинна зробити. Відтягувала його, як могла, але нарешті зрозуміла, що відкладати не можна. І тоді, поспішаючи закріпити свій успіх, жінка прийняла рішення змінити віру: «Де мої діти, там і душа, – сказала Хуррем султанській матері, попросивши поставити її перед кадієм Стамбула в Айя-Софії. Підняла вказівний палець правої руки, палець визнання, і прийняла іслам» (2).

Це було ще одним кроком до мети: рабиня повинна стати старшою дружиною, а її син – спадкоємцем падишаха.

Жінка розуміла головне: доки це не станеться, її особисте становище постійно під загрозою. Будь-коли Сулейман міг захопитися новою вродливою наложницею й зробити її своєю дружиною. Про сина Махідевран Мустафу майбутня султанша вже думала як про перешкоду, але таку, що можна подолати. А поки «могутню руку мав той султан Османів, що залюбився у блідій чужинці з далекої країни, перед котрою незабаром затрясся весь сераль султанський, і ціла столиця, і вся могутня держава Османів, що простяглася на трьох частинах світу…» (10).

З рабині у султанші

Заради спокою своєї дитини мати здатна на все. Утім, не кожна мати, й не на все. Хуррем знала, що в неї немає проблеми вибору: захищати чи ні. Знала, що після першого сина народить султанові ще, й бажала для своїх дітей спокою, впевненості в майбутньому. Але яким чином, коли існують жорстокі закони наслідування, коли життя людське перетворюється на ніщо? Мабуть, саме в ті часи почала народжуватися та Роксолана, яка назавжди увійшла в історію. Достеменно невідомо, які саме думки перемагали в її голівці: чи переймалася вона тими вічними питаннями, які хвилюють людство, про сенс життя, свої вчинки, а чи вибудовувала плани лише заради того, щоб вижити самій і дати гідне життя своїм дітям? Можна припустити, що в голові маленької Хуррем визрівали хижі плани. Вона оточувала себе вірними людьми, бо кількість її ворогів не зменшувалася. Тому бажала мати очі й вуха в гаремі й за його межами.

Доки Роксолана розташовувала хитрі капкани й плела інтриги, за стінами гарему відбувалися серйозні події. Султан Сулейман за створення законів щодо захисту інтересів феодалів та закріплення селян за їх земельними ділянками, які належали поміщикам, одержав ім'я Кануні (Законодавець). Фактично то було введення кріпацтва. Існував єдиний спосіб вирватися з полону такого життя: брати участь у завойовницьких війнах. Турки всі як один були зацікавлені у веденні війн!

Сам Сулейман вів багато переможних війн, як те робили і його пращури. «Найкоротший шлях насичення для людини – хліб і м'ясо. Так і життя. Ніяких відхилень. Для султана хлібом була влада, м'ясо мав здобувати на ловах або на війні» (2). Султан розширював кордони Османської імперії: захопивши половину Угорщини, значну частину Грузинського царства, окупував усю Месопотамію, Ємен, Тріполі, Алжир. В Європі його вже називали Розкішним і при цьому шалено боялися турецької навали, подібної навалі Батия або Чингісхана.

Весь вільний від бойових походів час султан проводив зі своєю улюбленицею. Він більше не цікавився іншими наложницями, й чимало з них були відпущені із сералю до строку. Це потішило султаншу Хасекі, бо ревнувала свого Сулеймана навіть до жінок, до яких, достеменно знала, він уже давно не торкався. Залишившись єдиновладною господаркою серця падишаха, вона поступово прокладала собі шлях до великої влади.

Робила це всілякими способами. Була дуже гордою, бо знала, що являє єдиний приклад такого наближення до султана. Вона наблизилася до нього на відстань, яка для будь-кого залишалася небезпечною, повною загроз, а поруч із нею в султанові прокидалося все людське, що був вимушений приховувати від інших. Влада – важкий тягар. Вона багато дає, але не менш відбирає. І передусім – можливість бути собою. Тому Сулейман був вдячний долі, що привела в його гарем цю незвичайну жінку. Завдяки неабиякому розуму, інтуїції вона стала султановою радницею, він із задоволенням прислухався до її думки. Не мав сумніву щодо справедливості її зауважень, бо знав: ця жінка турбується про нього не гірше за рідну матір.

Султанша просувалася до своєї мети. Народження дітей було одним із способів закріпитися, доказом любові до падишаха. Але другою дитиною Хуррем та Сулеймана стала донька – майже лихо для турецької держави тих часів. Ніхто не наважувався прийти до султана зі звісткою про народження дівчинки. Це було все одно, що повідомити про нещастя. Лише валіде знайшла в собі сміливість й пішла до сина. У її словах не було й натяку на любов та повагу до Хуррем, бо мала її за нікчемну жінку, що народжує немічних дітей. Дівчинка народилася передчасно, дуже кволою, як і її брат Мехмед. До слабкого здоров'я хлопчика ставилися з турботою, кволість дівчинки дратувала.

Кілька днів султан був у розпачі. У радники собі він призвав тільки Аллаха, але так і не