Книги Українською Мовою » 💛 Наука, Освіта » Як насолоджуватися життям і отримувати задоволення від роботи 📚 - Українською

Читати книгу - "Як насолоджуватися життям і отримувати задоволення від роботи"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Як насолоджуватися життям і отримувати задоволення від роботи" автора Дейл Карнегі. Жанр книги: 💛 Наука, Освіта. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 11 12 13 ... 46
Перейти на сторінку:
Мена до берегів Міссісіпі дзвонили церковні дзвони і палали багаття. Та через шість тижнів після отримання цієї визначної перемоги героя Півночі Гранта було заарештовано і усунуто від командування армією. Він ридав від приниження та відчаю. Чому ж генерала Сполучених Штатів Гранта заарештували на вершині слави? Переважно тому, що він пробудив заздрість у своїх зарозумілих начальників.

Якщо вас обурює несправедлива критика...

Пам'ятайте, що несправедлива критика — це зазвичай прихований комплімент. Ніхто ніколи не б'є мертвого собаку.

Розділ 7

Зробіть це — і критика вас не зачепить

дного разу я брав інтерв'ю в генерал-майора Смедлі Батлера на прізвисько Старий Всевидяче Око. Старий «пекельний диявол» Батлер! Колоритна особа і відчайдушний генерал, який керував морським флотом Сполучених Штатів.

Батлер розповів мені, що коли він був молодим, то будь-що прагнув стати відомим. Йому хотілось справляти на всіх приємне враження. Найменша критика пригнічувала його та примушувала страждати. Проте тридцять років у морському флоті зробили його товстошкірим. «Мене сварили і ображали, — згадує він, — лаяли пройдисвітом, зрадником, нікчемою. Наді мною знущалися справжні знавці своєї справи. Мене узивали усіма можливими поєднаннями нецензурних слів, відомих в англійській мові. Чи звертав я на це увагу? Хе! Коли я чую, як хтось мене паплюжить, я навіть не повертаю голови, щоб подивитися на кривдника».

Можливо, Старий Всевидюче Око був надто байдужим до критики, але одне можна сказати напевно: більшість людей дуже близько бере до серця навіть незначні кпини і шпильки. Пригадую, як багато років тому кореспондент газети «Нью-Йорк Сан» відвідав показове заняття на моїх курсах для дорослих і написав злу сатиру на мене та мою роботу. Чи був я в нестямі від люті? Та я сприйняв це як особисту образу! Я зателефонував Джилу Ходжесу, голові виконавчого комітету газети «Нью-Йорк Сан», і зажадав, щоб він опублікував статтю зі справжніми фактами, а не той безглуздий пасквіль. Я був налаштований добитися відповідного покарання за скоєний злочин.

Зараз мені соромно за те, як я тоді поводився. Тепер я розумію, що більшість людей, які купили ту газету, навіть не читали статтю про мене. А ті, що прочитали, сприйняли її як безневинний жарт. А ті, хто потай зловтішалися, за кілька тижнів уже забули про цю статтю.

Тепер я усвідомлюю, що людям нема діла до мене чи до вас, і їм байдуже, що про нас говорять. Вони думають про себе — вранці, вдень і ввечері. Найменший головний біль непокоїтиме їх в тисячу разів більше, ніж звістка про вашу смерть.

Навіть якщо один із шести найкращих друзів оббрехав вас, висміяв, зрадив, встромив вам в спину ніж і продав за тридцять срібняків, припиніть жаліти себе. Згадайте: майже те саме трапилось з Ісусом. Один із його дванадцяти найбільш відданих друзів став зрадником за винагороду, яка в перерахунку на наші гроші дорівнює дев’ятнадцяти доларам. Ще один із дванадцяти найближчих соратників Ісуса привселюдно відступився від нього, як тільки той опинився в біді, тричі проголосив, що взагалі не знає Ісуса, й навіть присягнувся в цьому. І це трапилось з Ісусом. То чому ж нам слід сподіватись на кращу долю?

Я вже давно зрозумів, що не в силах заборонити людям критикувати мене, але можу зробити щось значно важливіше: вирішити, чи варто мені реагувати на несправедливі звинувачення.

Хочу прояснити ситуацію: я не закликаю вас нехтувати будь-якою критикою. Йдеться про ігнорування лише несправедливої критики. Якось я запитав у Елеонори Рузвельт, як вона реагує на несправедливу критику, якої на її адресу було більш ніж вдосталь. Напевно, у неї було більше відданих друзів і затятих ворогів, ніж у будь-якої іншої жінки, що жила в Білому домі.

Елеонора Рузвельт розповіла мені, що замолоду була надто сором’язливою і дуже непокоїлася через те, що про неї кажуть інші люди. Вона так боялася критики, що одного дня попросила поради у своєї тітки, сестри Теодора Рузвельта. Вона запитала в неї: «Тітонько Бай, я хочу вчинити так-то і так-то. Але я боюсь, що мене критикуватимуть».

Сестра Тедді Рузвельта подивилась їй у вічі й відповіла: «Ніколи не переймайся тим, що про тебе кажуть люди, якщо ти переконана, що чиниш вірно». Елеонора Рузвельт розповіла, що кілька років потому, коли вона потрапила в Білий дім, та порада стала їй у великій нагоді. За її словами, єдиний спосіб уникнути будь-якої критики — це уподібнитись до порцелянової статуетки і все життя простояти на полиці. «Робіть те, що підказує вам ваше серце. Критики вам все одно не уникнути. Вас засуджуватимуть за те, що ви зробили, і за те, чого не зробили». Ось її порада.

Коли покійний Метью С. Браш був президентом Американської міжнародної корпорації, я запитав його, чи був він чутливим до критики. І він відповів: «Так, особливо в юності. У ті часи я прагнув, щоб наші працівники вважали мене бездоганним. Мене вкрай непокоїло, якщо це було не так. Зазвичай я намагався задобрити того, хто першим виступав проти мене, але те, що я налагоджував стосунки з цією людиною, починало дратувати якогось іншого співробітника. Тоді я кидався залагоджувати справи і з ним, викликаючи цим самим незадоволення нових недоброзичливців. Зрештою я зрозумів: що більше я намагаюся втихомирити чиїсь ображені почуття, щоб уникнути критики на свою адресу, то більше ворогів собі наживаю. Отож я сказав собі: „Якщо ти піднімешся над натовпом, тебе будуть засуджувати. Так що звикай до цього“.» Мені це дуже допомогло. З того часу я взяв собі за правило робити все, що в моїх силах, а потім розкривати свою стару парасольку, щоб краплі критики стікали на землю, а не мені за комір.

Здається, Дімс Тейлор пішов іще далі: він дозволяв критиці стікати по своїй шиї, а сам публічно кепкував з усього цього. Якось він вів передачу в перерві між недільними радіотрансляціями концертів симфонічного оркестру Нью-Йоркської філармонії. На його адресу надійшов лист від однієї жінки. Вона називала його «брехуном, зрадником, зміюкою та ідіотом». Ось що містер Тейлор написав із цього приводу в своїй книзі «Про людей і музику»: «Я мав підозри, що їй було все одно, що писати». Під час свого наступного виходу в ефір містер Тейлор зачитав цього листа по радіо мільйонам слухачів і через кілька днів отримав іншого листа. «Та сама леді виражала своє непохитне переконання в тому, що я все ж таки брехун, зрадник, зміюка та ідіот», — пише

1 ... 11 12 13 ... 46
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Як насолоджуватися життям і отримувати задоволення від роботи», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Як насолоджуватися життям і отримувати задоволення від роботи"