Читати книгу - "Гра почалась ІІ, Євгеній Шульженко"

В той самий день, коли діти дитячого будинку в бійці довели своє право на магазин, виникла Оселя Сонця. Після приємних спогадів минулого бою, Степан підняв питання організації побуду дитячого будинку. Дорослі заснули. Скільки часу все це буде тривати – невідомо. Також, треба взяти до уваги, що в житловому комплексі теж виникла група дітей. Це означає, що по всій Столиці зараз діти виходять на вулицю та шукають допомоги або об’єднуються 

Хлопці та дівчата дитячого будинку добре розуміли, що нічого в цьому світі не буває безкоштовно, не буває легко. Якщо зараз не зібратись, згодом буде значно складніше. Якщо уявити, що дорослі вже не прокинуться ніколи – треба закріпитись, захистити себе та своїх друзів.

Діти довго погоджували як назвати себе. Хтось запропонував бути племенем, хтось містом, хтось оселею. Та останній варіант, який запропонував сором’язливий Василь, стала всім до вподоби. Звичайно, назва оселі мала бути Сонце, тут ніхто навіть не сперечався. Дитячий будинок «Сонце» перетворився на притулок оселі Сонця.

Спочатку хлопці намагались затвердити класичне положення – хлопці - це захисники та видобувачі, а дівчата – господарки та кухари. Дівчата влаштували справжній скандал з криками та брудними словами. Деякі навіть почали кидатись на хлопців з кулаками. Ромі та Степану прийшлось рознімати забіяки.

Вирішив проблему Микола. Він запропонував бути хлопцям та дівчатам на рівних. Всі будуть і захисниками, і кухарами, і видобувачами, і господарями. Але всі мають дати слово, що не будуть ухилятись від своїх обов’язків. Погодили. Та лише Євген тихо сам собі всміхнувся, уявивши Рому в фартуху на кухні, який смажить яєшню.

Всі діти оселі Сонця переїдуть на другий поверх, з одної сторони житимуть дівчата, з іншої – хлопці. Це теж запропонував Микола. А Євген додав, що потрібно всіх сплячих перенести на третій поверх. Який сенс жити разом з тими хто спить та забирає місце в кімнаті.

Оскільки діти вирішили жити на другому поверсі, в хол вирішили знести столи третього поверху та організувати невелику їдальню. Кухня поряд, та їсти по черзі не зовсім зручно. В холі місця достатньо, щоб помістились всі діти оселі Сонця.

Щодо першого поверху, то тут все простіше. Хол з диванами, де саме були діти – місце зустріч та відпочинку. Невеликий спортзал, куди постійно ходили діти на тренування – лишається таким. Пральня, медпункт, склад з продуктами – будуть використовувати за призначенням.

Також, про себе дала знати Ліза. Це дівчина десяти років, яка потрапила до дитячого будинку саме через ліки. Вона попросилась бути медсестрею оселі Сонця, відповідати за лікування та огляди після можливих бійок. Ліза, руда як Микола, була не високого росту, трохи повненька. Ластовиння повністю осипало обличчя дівчини, тому вона була сама схожа на сонечко. Її батьки сиділи у в’язниці за махінації з рецептами для аптек, а родичи відмовились від дівчини. Тож вона добре зналась на таблетках та хворобах. Погодили.

На останок, взяли папір та ручку, внесли списки всіх дітей та зробили таблицю перших чергових. Одна група дітей мала йти за продуктами та розвідати все навколо, друга – готувати весь день, третя – організація другого та третього поверхів, четверта – охорона оселі Сонця. Останнє вирішили зробити на всякий випадок. Якщо група дітей житлового комплексу нахабно намагались захопити магазин, то чому зараз їм не готувати помсту та напад на дитячий будинок?

Та коли діти, сонні, потираючи очі почали розходитись, Степан зупинив всіх та попросив хвилину. Залишилось останнє питання – вибрати головного оселі Сонця. Без голови не обійтись, оскільки він мав вирішувати всі питання, розбирати сварки та задавати курс тим цілям, які поставить оселя Сонця взагалі.

Хлопці та дівчата підняли плечі та запропонували не витрачати на це час та вибрати саме Степана. Але хлопець одразу відмовився. Він готовий бути помічником чи радником, але не головним для всіх. Євген засоромився запропонувати себе, на що потім довго злився сам на себе. Та вирішив, що поки не настав його час. Не треба себе пересилювати.

Валя запропонувала вибрати Миколу, рудого та високого кучерявого хлопця, як головастого та впевненого в собі. Хлопці та дівчата одноголосно підняли руки та затвердили Миколу. Отже, день закінчився. Діти оселі Сонця, разом з ватажком Миколою, розійшлись по своїм кімнатам, позіхаючи та задоволені днем на перемогою. Новий світ почав диктувати правила, але діти дитячого будинку сильні та мають стрижень, який не просто буде зламати.

На шостий день нового світу, оселя Сонця майже довела до ладу свій вже новий дім. Виглядало все настільки круто, що кожен хлопець та дівчина світились від щастя. Вони самі по собі, без дорослих та контролю. Микола теж добре вжився в роль ватажка оселі. Кожен день сунув свій ніс в справи кожного. Контролював приготування їжі, вислуховував інформацію по розвідці, не лишався в стороні з переносом сплячих та сам допомагав в цьому.

Хлопці та дівчата зайняли весь другий поверх. Дівчата загородили свій коридор ширмою, оскільки полюбляли в піжамах бігати одна до одної в кімнати. Але вони ж не могли бігати в піжамах на очах у хлопців. Хлопці ж нічого не перекривали, та гордо розгулювали в самих трусах на кухню, попити водички. Життя налагоджувалось. Дорослих наче і не було в житті дітей дитячого будинку.

На вечір шостого дня, після спільної вечері та миття посуду, діти зібрались в холі першого поверху. Вхідні двері закрили, всі справи припинили та відпочивали.