Читати книгу - "Давня історія України (в трьох томах). Том 2: Скіфо-антична доба"

Висловлюється також припущення, що війну із скіфами Дарій почав, виходячи з економічних міркувань. Серед таких вважають прагнення царя персів встановити свою владу над чорноморськими протоками, взяти під свій контроль джерело отримання хліба Грецією з північнопричорноморських центрів[101]. Навряд чи це було так. По-перше, наприкінці VI ст. до н. е. експорт північнопричорноморського хліба ще не досяг значного рівня. По-друге, перешкодити хлібному експорту можна було набагато простіше, перекривши вузькі протоки. Це зробити було неважко, адже грецькі міста на їх берегах більшою чи меншою мірою перебували тоді вже під впливом Дарія. Не треба було провадити досить важку і, як показали події, небезпечну та складну кампанію проти войовничих кочовиків.

Рис. 8. Геродот.

Ряд дослідників висловлюють думку про те, що Дарій пішов війною на скіфів з метою захопити у них дорогоцінні скарби для фінансування своєї майбутньої війни з Грецією, передусім з Афінами. А це вже зовсім не реально. Якщо Дарій міг захопити джерела постійного отримання дорогоцінних матеріалів (насамперед срібла) — рудники Фракії (що він і зробив перед вторгненням до Скіфії), то захопити скарби скіфів можна було б лише після повного розгрому номадів. Проте, навіть у випадку досягнення цієї мети, сподіватись на отримання значних багатств було важко. Переможець міг захопити лише парадну зброю. Але її було небагато, щоб задля цього йти у далеку та ворожу Скіфію. На це не міг піти такий врівноважений та обережний політик, яким був Дарій. Здобич не могла компенсувати величезних втрат та ризику, пов'язаних з небезпечним походом.

Причиною походу у Скіфію були не економічні, а далекосяжні стратегічні міркування. Дарій бажав «замирити» скіфський Степ та гарантувати певну безпеку повторення нападу войовничих кочовиків — скіфів і савроматів — під час його вторгнення до Греції. Війна на два фронти — із скіфами та Елладою, мабуть, не мала багато шансів на успіх[102].

Слід зазначити, що навіть у разі успішної війни із скіфами, надовго «замирити» їх не вдалося б. Історичний досвід переконливо свідчить, що порівняно через невеликий час кочовики звичайно відновлювали свої сили.

Торкнемося питання про напрямок скіфського походу Дарія. Якщо серед дослідників й існували розбіжності стосовно дати, причин походу, меж проникнення персів у глиб Великої Скіфії та інших загальних і менш значних питань цієї визначної події в історії, то в одному питанні всі вони були майже одностайні. Не викликав сумнівів сам генеральний напрямок походу, який чітко визначив ще Геродот — з Персії через Малу Азію, Фракію за Дунай в глиб Скіфії й тим самим шляхом назад.

Але нещодавно була висловлена думка про інший напрямок походу, про навіть не один, а два походи Дарія на європейських скіфів, про помилку Геродота, що поєднав в один два різні за часом походи. При цьому залишається нез'ясованим співвідношення цих двох подій у часі, відсутність або наявність їх координації[103]. Суть згаданої думки полягає в тому, що у розповіді Геродота йдеться про напрямок походу не в зазначеному вище порядку, а через Кавказ, на Північний Кавказ.

Проте підстав для вирізнення «північнокавказького» варіанту походу, який очолив сам Дарій або один з його полководців, дуже і дуже мало. По-перше, вказівки щодо деякої «фантастичності побудов» у розповіді Геродота можна віднести і тільки до «північночорноморського», і, як додаток до нього, до «північнокавказького» походів. По-друге, у розповіді Геродота немає вказівок на переправи військ Дарія через повноводні скіфські ріки, за винятком Істру та Танаїсу. Згадки лише про ці ріки можна пояснити тим, що саме вони обмежовували Скіфію на заході й на сході в уяві самого Геродота. Говорячи про них, він, мабуть, хотів ще раз підкреслити грандіозність походу Дарія, який пройшов через усю Скіфію. У даному випадку згадки про численні річки Скіфії, про які йшлося у розділах про географію Скіфії, мало б про що говорили еллінам, для яких писав свій твір історик.

Слід зазначити, що весь комплекс джерел, пов'язаних з скіфо-перською війною, переконливо свідчить — театром військових дій була південна частина території Великої Скіфії в межах, чітко окреслених Геродотом від Дунаю до Танаїсу[104].

У важливому питанні про маршрут походу персів по Скіфії серед дослідників немає одностайності[105]. Геродот пише, що перси, переслідуючи скіфів, пройшли із заходу на схід всю Скіфію і навіть форсували Танаїс, заглибившись у землі савроматів. Вони також досягли басейну Ворскли на півночі, дещо порушивши порядок генерального просування на схід. Цей варіант маршруту, який умовно можна назвати «довгим», підтримує Б. О. Рибаков[106].

Другий варіант маршруту можна було б назвати «коротким». Він головним чином ґрунтується на повідомленні Страбона про те, що перси не просунулись за межі «Гетської пустелі» — Буджакського степу, «...де Дарій, син Гістаспа... був захоплений у пастку й ризикував загинути із усім своїм військом від жаги; але він зрозумів небезпеку, хоча й пізно, і повернув назад» [VII, 3, 14].

Близькі до Страбонової версії факти про тривалість походу персів по Скіфії протягом лише 15 тижнів наводить Ктесій Кнідський [История Персии, 29, 17]. Ще в другій половині минулого століття було висловлено сумнів з приводу того, що яскраво змальований Геродотом похід персів, їх мандри слідом за скіфами по землях їх «сусідів» протягом 60 днів (про це йтиметься пізніше) не можуть відповідати дійсності. Кінцевим пунктом проникнення персів вважалася місцевість на узбережжі Меотиди (Азовського моря), куди впадають річки Берда або Кримка[107]. Такий маршрут можна було б назвати «середнім». Цей, третій, варіант також підтримав Б. О. Рибаков[108]. На його думку, саме сюди дійшла основна частина перського війська й звідси перська кіннота здійснила рейд досить далеко на північ. Погоджуючись з твердженням Б. О. Рибакова про кінцевий пункт проникнення персів, ми, однак, рішуче відкидаємо думку про рейд кінноти на північ у землі гелонів та будинів. Саме з таких позицій і будемо розглядати події скіфо-перської війни.

Геродот [IV, 87] повідомляє, що для походу у Скіфію Дарій зібрав величезні військові сили. Подолавши Боспор Фракійський через міст, побудований із застосуванням бойових кораблів своїх союзників-греків, цар встановив на березі два мармурові стовпи, на яких було викарбувано «...перелік всіх народів, що вів із собою, а він вів усі підвладні йому народи. У його війську разом із вершниками, але