Читати книгу - "Пастка для бабія, Валентина Бродська"

На ранок я стала новиною номер один і за сумісництвом зіркою дня. Цікаво, хто розніс інформацію по відділу? Тільки лінивий з мого поверху, а як з'ясувалося таких в IT Global не існує, не заглянув до мене на старе місце роботи з приводу і без. За рейтингом обговорень моя скромна персона навіть обійшла Дениса Олеговича. Наші модниці, що всіляко намагалися підпадати під смаки генерального, не могли второпати, чому асистенткою обрали саме мене.

Я з горем пополам доробила поточні звіти і зібрала в невелику картонну коробку свої нечисленні пожитки: ноутбук, канцелярію, кухоль з чайною ложкою та білу орхідею у прозорому горщику.

Підхопивши свої речі,  розпрощалася з дівчатами. Ті крізь зуби побажали мені удачі, не приховуючи в очах  заздрощів. "Все, Софіє, назад вороття немає!", — сказала собі і пішла до Інни Петрівни.

 Я постукала і зазирнула до її кабінету.

— Інно Петрівно, можна? — запитала я, втім уже зробивши крок за поріг.

Інна Петрівна просканувала мій зовнішній вигляд і залишилася задоволеною.

Я одяглася, як зазвичай. Марія Павлівна затримувалася, тож весь ранок я провела біля дитини. Міряла температуру, поїла малиновим чаєм, переодягала в сухеньку футболку, вкутуючи пухкою ковдрою.

Перед самим виходом з дому швидко напялила чорні джинси, простенький джемпер і плигнула в улюблені кросівки. Вже в машині, поки стояла на світлофорах заплела волосся в гульку і ледве встигла на роботу.

— Так, Софіє, проходь, зараз підемо, я покажу тобі нове робоче місце. Бачу ти вже і речі зібрала? — більше константувала, чим запитувала фінансова директорка.

— Так, звичайно, все склала.

— Ну і чудово, ходімо. 

Ми вийшли з кабінету і начальниця замкнула його на ключ. Пройшли довгим вузьким коридором повз надмірно допитливих колег. Викликали ліфт і почали підніматися на шостий поверх, де були кабінети генерального, його зама, начальника охорони та юридичного відділу.

П'ятий і четвертий поверхи займали айтішники, там в основному працювали молоді чоловіки, в більшості своїй неодружені. Вони вважали таких як я дармоїдами. Весь фінансово-маркетинговий відділ повинен молитися на них, бо завдяки їхньому генію ми отримуємо на "хліб насущний". Хоча, в принципі, там траплялися і хороші хлопці. Могли з комп'ютером допомогти чи принтер відлагодити. Навіть декілька разів звали на побачення в кіно чи піцерію, але від жодного моє серце не забилося частіше, чим передбачено природою. Мабуть, я ще не зустріла свою долю.

Поки в моїй голові мерехтіли думки, ліфт приїхав. Ми вийшли, пройшли декілька кроків просторим коридором і увійшли до приймальні, в якій безроздільно володарювала Аліночка. 

Вона сиділа у зручному кріслі з горнятком кави в руці і дивилася огляд моди на Ютубі. Червона мінісукня обтиснула звабливу Алінчину фігуру, ледь прикриваючи груди зверху і спідню білизну знизу. Її довжелезні стрункі ноги десь закінчувалися під столом, а біляве гладеньке волосся, мабуть, вкладалося в якомусь дорогому салоні. На таку якщо довго дивитися, то може розвинутися комплекс неповноцінності, тому я відвела очі.