Читати книгу - "Джонатан Стрейндж і м-р Норрелл, Сюзанна Кларк"

— Перепрошую, сер, — правив далі Чилдермасс, — та в мене є до вас питання. Сподіваюся, воно не здасться вам зухвалим. Скажіть, ви коли-небудь читали лондонські газети?

М-р Сеґундус відповів ствердно.

— Справді? Як цікаво. Сам я страшенно люблю газети. Але в мене дуже мало часу на читання, його вистачає хіба що на книжки, які потрапляють до мене в справах містера Норрелла. Скажіть, а про що зараз пишуть у цих лондонських газетах? Я ще раз перепрошую, сер, просто містер Норрелл, який зроду не брав газет у руки, вчора спантеличив мене питанням, на яке, боюся, я не годний відповісти.

— Що ж, — трохи подивувався м-р Сеґундус, — вони пишуть про найрізноманітніші речі. Що саме вас цікавить? У газетах розповідають про дії Королівського флоту проти француза, друкують парламентські промови, переповідають скандальні новини й те, хто з ким розлучається. Вас таке цікавило?

— Так, звісно! — вигукнув Чилдермасс. — Ви все дуже добре пояснили, сер. От я гадаю, — продовжував він замислено, — а чи публікують у столичних газетах провінційні відомості? Чи могла би, наприклад, наша сьогоднішня прикметна подія заслужити в них бодай на один абзац?

— Не знаю, — зізнався м-р Сеґундус. — Мені це видається цілком можливим, але ж, знаєте, Йоркшир так далеко від Лондона; боюся, лондонським редакторам ніколи не доведеться про неї почути.

— Он як, — зітхнув м-р Чилдермасс і замовк.

Пішов сніг. Спершу впало кілька сніжинок, потім — уже чимало; аж поки за якийсь час із низького зеленкувато-сірого неба посипалися мільйони дрібних сніжинок. Усі будинки в Йорку наче трохи потьмяніли в снігопаді, трохи посіріли; люди неначе трохи здрібніли, а всі крики й вигуки, кроки людей і стукіт копит, рипіння екіпажів та грюкіт дверей трохи віддалилися. Все це ніби змаліло на фоні справдешнього сніговію, неба зелено-морського кольору, тьмяно-сірого привиду Йоркського собору і… Чилдермасса.

І весь цей час Чилдермасс мовчав. М-р Сеґундус подивувався, чого ще тому було потрібно, коли він повідповідав на всі питання. Та Чилдермасс чекав, не зводячи з м-ра Сеґундуса чудних чорних очей, немовбито чекав на ще якусь відповідь — ніби знав, що м-р Сеґундус не промовчить, і був цілковито у цім упевнений.

— Якщо хочете, — промовив м-р Сеґундус, обтрушуючи сніг із плаща, — я міг би усунути всю цю невизначеність. Я можу написати редакторові газети «Таймс» і повідомити про надзвичайні діяння містера Норрелла.

— Он як! Яка щедра пропозиція з вашого боку! — промовив Чилдермасс. — Повірте, сер, мені дуже добре відомо, що далеко не кожен джентльмен здатен на таку великодушність після поразки. Але від вас я іншого і не чекав. Саме так я і сказав містерові Норреллу: услужливішого джентльмена від містера Сеґундуса годі й знайти.

— Прошу, — відповів м-р Сеґундус, — це дрібничка.

Учене товариство магів міста Йорк було розпущене, а його членам (усім, крім м-ра Сеґундуса) було заборонено займатися магією, і хоча дехто з них відзначався дурістю і далеко не всі вирізнялися дружелюбністю, мені все ж здається, вони не заслуговували на таку долю. Чим же має займатися маг, якщо, згідно зі згубною угодою, студіювати магію йому не дозволено? День за днем він не знаходить собі місця в домі від неробства, бентежить свою племінницю (або дружину, або доньку) за шиттям, докучає прислузі питаннями, які раніше його ніколи не займали. І все це тільки тому, що немає з ким поговорити, аж поки челядь не починає скаржитися на нього господині. Він бере почитати книгу, але тільки на двадцять другій сторінці розуміє, що в руках у нього роман — найнікчемніша, на його думку, річ, — а тому кидає її з огидою. По десять разів на день він питається в племінниці (або дружини, або доньки), котра година, бо не йме віри, що час може линути так повільно, із тієї ж причини дістає із кишені годинник на ланцюжку.

Рада сказати[26], що м-р Ганіфут почувався трохи краще від інших. Добра душа, він дуже переймався через оповідь, розказану маленькою статуєю з мороку під дахом собору. У своїм крихітнім кам’янім серці вона проносила спогад про жахливий злочин кілька століть, вона пам’ятала мертву дівчину з плющовим листям у волоссі, коли всі інші про неї забули, то м-р Ганіфут подумав, що така вірність заслуговує на винагороду. Відтак він завалив листами декана собору, каноніків та архієпископа й дошкуляв їм, поки всі ці важливі особи не погодилися надати м-рові Ганіфуту дозвіл на розкопки в південному трансепті. Піднявши кам’яні брили, м-р Ганіфут і найняті ним чоловіки знайшли людські кістки у свинцевій домовині саме там, де вони мали бути за словами маленької кам’яної статуї. Однак потім декан собору заявив, що не може дозволити перепоховання кісток із церкви (чого домагався м-р Ганіфут) на підставі свідчень кам’яної скульптури. Таких прецедентів просто не існувало. «Ах! — тільки й зідхнув м-р Ганіфут. — Але ж насправді існували». Суперечка палала кілька років, і, як наслідок, м-р Ганіфут не мав часу жалкувати за тим, що підписав папір м-ра Норрелла[27].

Бібліотеку Вченого товариства магів міста Йорк спродали м-ру Тороґуду із провулку Коффі-ярд. Та якось сталося так, що м-р Сеґундус дізнався про це з третіх, якщо не четвертих рук, коли хлопчина з книгарні м-ра Тороґуда розповів про це товаришеві (котрий служив писарем у мануфактурника), а той товариш випадково згадав про це в присутності місис Коккрофт у заїзді «Джордж інн», а та, в свою чергу, переказала місис Плезанс, господині м-ра Сеґундуса. Щойно маг дізнався про це, то помчав засніженими вулицями Йорка до книгарні м-ра Тороґуда — без капелюха, пальта й чобіт. Проте книжок уже не застав. Він розпитав м-ра Тороґуда про покупця, але власник крамниці, перепросивши, сказав, що не в праві назвати його імені, бо той наче не бажав широкого розголосу. Без капелюха й без пальта, засапаний, у повних води черевиках та забрьоханих панчохах, м-р Сеґундус на очах всієї публіки в книгарні з крихтою втіхи відповів, що йому, власне, однаково, назвуть ім’я покупця чи ні, бо він і так найпевніше знав, хто цей джентльмен.

М-р Сеґундус не втрачав інтересу до м-ра Норрелла. Він багато про нього думав і часто про нього говорив із м-ром Ганіфутом[28]. Той був переконаний, що всі останні події можна цілком пояснити щирим бажанням м-ра Норрелла повернути магію в