Читати книгу - "Дев'ять кіл Пекла і ти - моя, Артеліна Грудень"

Лідочка з сумом глянула вслід офіціантові, який віддалявся від нас. Її салат ще не принесли. І тут мені спала на думку чудова ідея (ось що роблять кілька шматочків їжі з людиною, яка зголодніла). Це ми з босом їмо і базікати не можемо, а ось Лідочка може, головне - задати потрібний напрямок розмові. Тим паче ми зараз не на роботі, тож...
- Лід, я чула, що Катерина з юридичного збирається у відрядження з Лужинським...
- Пффф. Мало куди вона збирається. Питання в тому, хто її туди візьме?
І все, Ліда почала бескінечну розповідь. Коли мова заходить про службові романи і всякі чутки, хто, де, з ким і як, нашій красуні немає рівних.
Можливо, я вчинила не дуже гарно, використавши слабкість дівчини, але провчити боса страшенно хотілося. Мені-то що, я звикла, а він, бідний, морщився і кривився весь обід. Офіціант навіть перелякано поцікавився, чи всі страви вдалися. Думаю, він не бачив жодного відвідувача, який би з таким обличчям їв стейк.
Я ж із задоволенням насолоджувалася малиново-ванільним пудингом і пила з трубочки полуничний молочний коктейль.
- Ви завжди так харчуєтеся? - поцікавився бос, коли Ліда відволіклася на свій телефон.
- Так, - знизала плечима.
- І начальство караєте так показово?
- Ну, ви ж самі відкрили полювання на інформацію, хіба ні?
- На достовірну і таку, що стосується роботи, а не особистих стосунків співробітників, - прогарчав чоловік.
Я дістала блокнот і зробила черговий запис "ініціатива не бажана". Зранку мені в голову прийшла цікава ідея - поспостерігати за босом і зібрати на нього досьє. Власне заради цієї справи я і пожертвувала цілим розворотом у своєму найулюбленішому блокноті.
- Це що ще за волохате чудовисько? - роздратовано поцікавився Костянтин Веніамінович, і я з чистою совістю дописала "стресостійкість середня" і "не поціновувач милоти".
- Що ви там пишете?
Бос спробував вихопити блокнот, але я вправно зачинила його і сховала в сумку.
- Нічого, що для вас надавало б цінність, згідно з оголошеними параметрами.
Здається, я чула скрип зубів...
- Ой, а ось і наш із вами чай! - у бесіду вклинилася Ліда, яка закінчила важливу розмову з Кірою. - О, ви замовили торт "Наполеон". Я вмію випікати такий, що пальчики з'їси! Якщо бажаєте, я вам завтра його принесу на роботу?
Ліда відчайдушно красувалася і перетягувала увагу на себе. Ми з нею чудово розуміли, в якому кафе вона збирається "випікати" цей торт. І так, там він дійсно неперевершений.
- Я хочу, щоб коли ми повернулися в офіс, ви склали новий указ про заборону несубординкових стосунків на роботі. Мені потрібно, щоб співробітники працювали, а не одні романи крутили, а інші це обговорювали.
Ліда зойкнула, я вдавилася молочним коктейлем. Страшенно хотілося дописати в блокнот "імпульсивний, ухвалює рішення на емоціях", але смикати тигра за вуса й далі я злякалася.
Ми з Лідою перезирнулися і стали тіхійше за мишей, маючи надію на місцевий "Наполеон". Нехай він пом'якшить серце боса, і він забуде про своє рішення. Інакше мені навіть страшно уявити, що з нами зроблять дівчатка...
- У нього просто немає серця! - обурювалася Ліда, а ми зі Славою мовчки стояли поруч. 
Я кивала, погоджуючись, а хлопець зберігав мовчання якийсь час, а потім запитав:
- Тобі-то що, Лід? Ти ж усе одно не заводиш романів на роботі.
- Але це не означає, що не хочу! - обурилася вона. - Просто немає з ким...
Дівчина почервоніла і відвела погляд. Слава насупився і за кілька хвилин покинув нас через важливі завдання, котрих ще мить тому не мав. Ех, напевно, даремно я розглядаю його кандидатуру в хлопці.
- Лід, а що у вас зі Славою?
- Ми друзі! - вона підняла голову і зло подивилася на мене. Немов це я винна в цьому, а не вони.
- Ну раз так, то не проти, якщо я запрошу його на побачення?
- Що? - голосно вигукнула Ліда. - Ти, що, з глузду з'їхала? 
Я підняла брову. Дуже цікава реакція. Ну-ну...
- По-перше, бос заборонив стосунки між співробітниками.
- Ой, та облиш. Він уже забув, раз досі тебе не викликав і не нагадав про це. А по-друге, якщо ніхто не проти, то ...
- Я проти, Еліно, і нічого не забув, - пролунав позаду злий голос, схожий на гуркіт грому в чистому небі. 
Неочікувано й непередбачувано.
Хотіла Ліду спровокувати, а в підсумку на розгнівання боса наразилася.
- Підготуйте постанову, - наказав чоловік секретарю і покликав мене: - До кінця робочого дня ще година, прошу вас зайняти своє місце, у нас ще багато роботи.
Йти слідом до кабінету начальства не хотілося, я подивилася в бік Ліди і зрозуміла, що бос узагалі-то не такий вже страшний і кровожерливий. На відміну від однієї оскаженілої брюнетки, яка так міцно стискає в руках степлер і так хижо дивиться мені на лоба, немов приміряючись, куди насамперед завдати удару. 
До кабінету я влетіла раніше Костянтина Веніаміновича. Від ентузіазму і поспіху навіть випадково пройшлася підборами по взутті боса. Тільки шкодувати і вибачатися я і не збиралася. Якщо раніше він лише мене одну образив, то тепер чоловік увесь жіночий колектив позбавив надії на заміжжя. Тож нехай звикає до болю!