Читати книгу - "Дев'ять кіл Пекла і ти - моя, Артеліна Грудень"

На співбесіді я ставив лише три запитання: 
Які ключові для компанії завдання ви вирішували за минулий рік?
З якими проблемами ви зустрілися і як впоралися? 
Яку роль ви визначаєте для себе в компанії? 
Цього було достатньо, щоб зрозуміти, чи володіє співрозмовник інформацією, чи важливий він для компанії і наскільки тісною буде моя з ним співпраця.
Мене потішили багато керівників своїми відповідями. Деякі навіть проявили ініціативу і звернули мою увагу на слабкі місця фірми за їхньою думкою. Були й ті, хто явно розгубився і не міг зрозуміло відповісти на, здавалося б, прості запитання. Їхні імена я позначив галочкою, позначаючи собі необхідність поговорити із заступниками або особистими помічниками в цьому напрямі.
Голова відділу безпеки відповідав надто сухо й коротко, тож я не міг зрозуміти - це така манера спілкування чи чоловік щось приховує? Також у мене викликав підозри начальник відділу збуту. Чи то він хотів мене заплутати тоннами зайвої інформації, чи то просто профдеформація, як і в багатьох хороших продажників. Що ж, будемо розбиратися.
Відпустивши останнього відвідувача, я помітив, що час обіду давно минув.
- Еліно, вам слід було нагадати мені про перерву. Я б відпустив вас.
Дівчина заперечно похитала головою, продовжуючи щось друкувати в комп'ютері:
- Я й сама запрацювалася. Ваш підхід цікавий.
  Мені хотілося перейти з нею на давно забуте "ти", але я гальмував себе, як міг. Зараз головне не поспішати, не демонструвати свою зацікавленість, тож ніби ненароком запропонував пообідати разом, а заодно обговорити робочі моменти.
Еля на секунду забарилася з відповіддю, і я мимо волі затамував подих. Прокляття, як хлопчисько! Куди поділася моя ненависть, бажання помститися, покарати?
- Тут недалеко, на сусідній вулиці, є гарне кафе. Ми часто там обідаємо, я вам покажу його, - серйозно й відповідально заявила дівчина моїх мрій.
Ще й головою хитнула, немов сама із собою погоджувалася. Яка ж вона кумедна. Вирішила взяти наді мною шефство. Сміх я вчасно сховав за кашлем і галантно відчинив двері, пропускаючи Елю вперед.
Не врахував, що там на нас уже чекали.
- Ой, а ви куди? 
Лідія здивовано захлопала нарощеними віями і насупилася, помітивши сумку в руках Елі.
- На обід в "Алісу".
- А я теж пропустила обід. Можна мені з вами, Костянтине Веніаміновичу?
От дідько! І не відмовиш же, навіть на роботу не послатися. Адже Ліда теж має бути в курсі подій, як секретар.
- Звичайно, Лідія.
Я навіть спробував приховати невдоволення за посмішкою, але тільки дівчина немов навмисно виводила мене з себе. 
- Будь ласка, кличте мене просто Ліда і на "ти". - кокетливо посміхнулася вона й одразу ж підхопила тонкий піджак із сумкою.
Погляд її блакитних очей міг би зачепити мене, якби не кароока, що стоїть поруч. На тлі моєї Елі секретарка здавалася вульгарною дівчиною з дурними кривляннями. Якби зустрілися ми з Лідою роки три тому, я б уже давно перейшов до тісного спілкування і перевірив би на дотик усе, що так відкрито мені пропонують. 
Зараз же мене цікавив винятково бізнес і Еля. Я так і не вирішив, що робитиму з останнім завданням із мого списку, але дописувати нові точно не збирався.
- Я вже готова, - заявила Ліда, швидко набравши щось на телефоні. - Тимчасово перевела на Кіру дзвінки.
Секретарка явно чекала на похвалу, але я вирішив перевести розмову і став розпитувати у Еліни про її кар'єру в "Good Wood".
Цікаво. Якби не трапилася наша з нею зустріч у клубі, то вже через тиждень-другий ми зустрілися б із дівчиною тут, в офісі. Наше знайомство все одно відбулося б. Я навіть готовий посперечатися, що Еля привернула б мою чоловічу увагу в будь-якому разі. Тільки, цікаво, все закінчилося б так само трагічно чи ні?
Ліда весь час намагалася влізти в розмову, перебиваючи і вставляючи репліки про себе, а коли зрозуміла, що це недієво, пішла в атаку.
У кабіні ліфта дівчина майже притулилася до мене, незважаючи на те, що місця було достатньо. На вулиці ледь не впала, вчасно встигнувши вхопитися за мене і майже повиснувши на моїй руці. Утім останню вона нахабно окупувала, заявивши, що боїться впасти.
Еля на все, що відбувалося, дивилася із задоволеною посмішкою, немов на захопливу виставу, а я балансував, намагаючись висловити достатньо поваги Ліді, як дівчині та своєму працівникові, і в той самий час дати зрозуміти, що як чоловік я не зацікавлений у ній. 
Секретарка не була дурною, але виявилася наполегливою. У кав'ярні вона витріщала на мене очі, питала моєї поради щодо меню і раз у раз торкалася до мене, то поправляючи щось, то змахуючи невидимі частинки пилу.
Ситуація злила, а мій план поговорити з Еліною в неформальній обстановці і плавно перейти на "ти" летів на Гоа. 
- Костянтине Веніаміновичу, а ви любите стейк якого прожарювання? - мало не на розспів поцікавилася Ліда, і я, не витримавши, грубо відповів:
- Із кров'ю.
Думав, це остудить запал красуні, але куди там.
- О, ви справжній чоловік. Я це з першого погляду зрозуміла.
Я заломив брову. Та ну?
 

Пам'ятається, тоді, в ліфті, погляд Лідії висловлював лише невдоволення, що якийсь кур'єр їде з ними в одній кабінці і заважає своєю присутністю відкрито поговорити з подругами.
- Ви такий сильний, вольовий, самодостатній чоловік! 
Точно, справжній неандерталець. Зараз від її погляду, сповненого уявного обожнювання, бігтиму мамонта вбивати і в печері вогонь розводити!
- Ви мені лестите, - я прибрав тендітну долоньку зі свого ліктя. - Насправді я злий, бездушний дикун, який звик їсти немовлят і запивати їх кров'ю незайманих дівчат.
 Ліда хотіла вже засміятися, продемонструвавши, як їй подобається моє почуття гумору, але тільки я вичікувально і серйозно дивився на неї з-під низу. Я дозволив дівчині розгублено кинути погляд на Елю, попросити підтримки. Тільки перед тим, як моя кароока відкрила свій чарівний ротик, я заломив брову, висловлюючи німе запитання.
Ліда заперечно похитала головою, усім своїм виглядом даючи зрозуміти, що вона давно не незаймана і її кров мені не згодиться, а потім дівчина почервоніла до кінчиків волосся.
Треба ж, усе-таки соромитися ще вміє. 
Я театрально зітхнув, до кінця граючи свою роль, і похитав головою.
- Звичаї у дівчат зараз не ті, - розмірковуючи, вголос вимовив я.
- Костянтине Веніаміновичу, а які жінки вам подобаються?
Здаватися Лідочка і не збиралася. Щось швидко вона відійшла від незайманих і немовлят. Я кинув погляд у бік Елі, вона погано приховувала сміх. Ось хто ламає мені всю гру. Ну гаразд, кароока, подивимося, що ти відповіси на це:
- Низького зросту, з витонченою фігурою, довгим, злегка хвилястим волоссям, тендітними плечима і гострими ключицями. Кароока брюнетка з звабливими трохи повними губами і виразними очима.
Поки я описував Елю, дивлячись в обличчя Ліді, було чутно, як дівчина закашлялася. 
- Ви щойно описали Еліну, - пробурмотіла Ліда.
- Так? - я уважно оглянув дівчину і потім знизав плечима: - Ну, можливо, хоча до мого ідеалу вона явно не дотягує...
Тепер Еля червоніла вже від гніву, а я ледве утримував покерфайс.