Читати книгу - "Агентство "Шарашка та партнери", Олена Гриб"

– Мама сказала мою адресу? – запитала Віта після чергової порції подяк.

– Шість разів. Що це?

– Розетка.

– Приклеєна до стіни ізолентою?

– Вона іскрить, тому клеєм якось страшно. – Віта чхнула і вибачилася. – Ну і що, що негарно? Зате безпечно.

– Проводка йде поверх шпалер!

– Не я її проводила.

Вона не розуміла, до чого ця безглузда розмова. Подяка висловлена, пора і розпрощатися. Бажано, назавжди.

Погляд гостя натрапив на термометр.

– Температура? Така висока?

«Для мене звична», – ліки ось-ось мали подіяти, а тому варт було залізти в ліжко.

І виставити візитера за поріг!

– Уже пізно... У вас напевно багато справ...

– Віктор.

– Вибачте, що?

– Мене звати Віктор. Віктор Глід. Сядь, я приготую тобі чай.

«Тільки що пила», – насупилася Віта.

Але не заперечила – подумала, що на цьому його ліміт турботи вичерпається. Ну або він тут змерзне і втече грітись у теплу машину.

Розетку гість доламав. Чайник теж ледь не став жертвою його старанності – Віктор не очікував, що шнур переважить залишений на краю стола диск і потягне його на підлогу. Зате чашка вижила. Пакетик із заваркою – ні. Розмішування не витримав, уявіть собі! Тому чай вийшов настільки міцним і гірким, що Віта випила його залпом.

– Дякую, мені вже набагато краще, – фальшиво прохрипіла, витісняючи гостя до виходу.

– Це добре. Ти посидь, а я поки розетку приліплю.

«Він таємний маніяк?» – вона не розуміла, що утримує цього чоловіка поруч із нею.

У будь-якому випадку після розетки він точно піде. Більше ніяких приводів залишатись у нього немає.

Віта сіла на ліжко. Гаряче питво шлунку чомусь не сподобалося. З'явилась легка нудота, накотило запаморочення, в роті відчувався неприємний присмак якоїсь хімії...

– Готово. Ти там як?

«Гірше нікуди», – крутилося на язику.

Та який сенс скаржитися? На зубах скрипіли кислуваті крупинки, і до чаю вони навряд чи мали стосунок.

– Що ви мені дали? – прозвучало настільки жалюгідно, що Віта зненавиділа себе.

І Віктора заодно. Особливо після того, як він сів поруч зі словами:

– Подякуєш завтра.