Читати книгу - "Агентство "Шарашка та партнери", Олена Гриб"

Серцебиття прискорилось. Здавалося, серце зараз вискочить із грудей і покотиться по холодному лінолеуму. Перед очима все пливло, шум у вухах був нестерпний. Пальці не слухалися, коліна тремтіли, потилицю ніби стиснули лещата.

З грудей виривався хрипкий свист, висушене обігрівачем повітря дерло хворе горло. Спина спітніла – давалася взнаки дія жарознижувальних.

Віта намагалась регулювати дихання, однак допомагало мало. Вона знала: найголовніше – заспокоїтись, інакше буде гірше. Але не виходило. Її аж розривало від злості!

– Та ви хворий на всю голову… Будьте людиною: зникніть!

– Чого ти смикаєшся? – Віктор кинув їй на коліна порожній пакетик з чудернацькою назвою і вражаючим цінником. – Це найкраще, що придумали від застуди. Коня підніме. Сама почитай – мінімум ефектів і протипоказань.

– Інструкція китайською мовою!

– Це японська. Повір, я тільки цим і користуюся. Година-дві – і ніяких симптомів.

Сяк-так Віта сфокусувала погляд на кількох словах, написаних латинськими літерами. Складники… Ага, ось і розгадка.

Ну чому деякі люди настільки самовпевнені?!

– Ви, може, ще й каву п’єте?

– Постійно, – кивнув Віктор. – А що?

– А я ні! Мені не можна кофеїн ні в якому вигляді!

– Теж алергія? Нагадай, як ті твої таблетки називались?

Віта пошкодувала, що не звикла виказувати злість матюками. Зараз згодилось би, тому що цензурної відповіді така ситуація не передбачала.

– Просто йдіть, – попросила крізь зціплені зуби. – Будь ласка.

Віктор усміхнувся надзвичайно м'яко, без натяку на минулу гордовитість… Наче зовсім інша людина: добра, розуміюча, послужлива, готова опікати і допомагати.

«Ну я і вляпалась», – Віта насилу зберігала здоровий глузд.

Проблеми тільки починалися. Віктора зовсім не цікавило, що вона не бажає ніякої допомоги. Він намітив ціль, а думка інших не мала значення.

***

4 березня, 22.30

вул. Волошкова

– Критичний момент! Припиняємо операцію.

– Відміна. Ймовірність перетворення об’єкта категорії «владний герой» на об’єкт категорії «романтичний герой» зросла до одного відсотка. Продовжуємо спостереження.

– Ризик дуже великий. Загроза життю замовника становить тридцять вісім відсотків. Пропоную перейти до запасного плану.

– Ні.

– Чому, Шарашко? Все вийшло з-під контролю!

– У нас немає запасного плану. Діємо по ситуації. Ми виконаємо це замовлення.

– Ризик невиправданий. Я виводжу суб’єкт із зони дії.

– Заборона!

– Відбій.

***

4 березня, 22.45 – 5 березня

вул. Волошкова

Завила автомобільна сигналізація. Віктор змінився на лиці й кинувся до вікна.

– Вибач, – пробурмотів. – Це моя. Скоро повернусь. Тебе як звуть, до речі?

– Віталіна. – Віта зачинила за ним двері і присягнулася собі, що не відчинить, навіть якщо небажаний помічник припреться з тараном. – Я… Це… Спати лягаю. На добраніч.

На щастя, його більше турбувала доля джипа, а не брехня нової знайомої.

У квартирі панували холод і темрява. Температура зменшилась, горло вдалося заспокоїти пастилками, зате кофеїн носився по венах, змушуючи серце працювати понад силу. У скронях стукало, думки плутались…

Огидний стан. Віта не могла ні на чому зосередитися. Навіть рахувати овець не виходило – мозок переповнювали уривки спогадів, планів, бажань…

З ліжка вона вилізла десь після опівночі. Клацнула кнопку обігрівача, пораділа воді в крані… Згадала, що не відмила ні сумку, ні пальто, та й чоботи висушити не завадило б, і зажурилася.

Сьогодні буде важкий день… Як його пережити? І на головний біль не поскаржишся – Аглая Іванівна сприйме це як бик червону ганчірку.

Чомусь зігрітися ніяк не вдавалось. Віта і гарячий суп зварила, і пляшками з теплою водою обклалася, і в ковдру закуталась по саму маківку, однак ефекту не було. Коли непотрібний будильник оголосив, що настав ранок, вона почувалася абсолютно розбитою і нещасною.

Зателефонувала мамі. Почула, що та всю ніч не спала – за неї ж переживала. Запевнила, що жива, здорова, добре поїла. Дізналася кілька пліток про людей, яких ледь пам’ятала, пообіцяла не затримуватись допізна, запитала про погоду…

Настрій трохи покращився, однак після того, як Віта поклала слухавку і рідний голос перестав нагадувати про дратівливі дрібниці, на душі знову зашкребли кішки.

Вчорашній день здавався дивною нарізкою кадрів із фільмів різних жанрів. Мелодрама, містичний трилер, бойовик, комедія з чорним гумором – усього вистачало. А тепер треба було зрозуміти, що з цього реальне, що небезпечне, а що – плід застудженої уяви.