Читати книгу - "Ілюзорний світ кохання, Тея"

  Ми йшли далі, і хоча на душі було тривожно, тепер я знала, що попереду мене чекають нові можливості та рішення. Це була лише одна зустріч, одна розмова, але вона допомогла мені повірити у своє майбутнє. Життя іноді підкидає нам нелегкі питання, але важливо пам'ятати, що навіть у найважчі моменти ми маємо силу змінити своє майбутнє. А загадкова таємниця, про яку говорила таролог, залишилася зі мною, мов тінь, що чекала свого часу.

  Після зустрічі з тарологом, я поїхала додому, хоча Віра й пропонувала залишитись до ранку. Але мені хотілось записати всі її слова, та поміркувати наодинці над тими словами які я почула.

  Через деякий час я згадала, що коли я спілкувалася з Микитою, несподівано поруч з нами опинився Володимир. Він іноді теж їздив з нами, підсідав пообідати. Одного разу після роботи ми троє — я, Микита та Володимир — пили каву на заправці. Мені здалося, що вони змагалися за мою увагу. Після того Володимир на деякий час зник з мого поля зору.

  Якось, коли Микита пішов із заводу, Володя прийшов до мене писати заяву на відпустку. Я дала йому зразки, розповіла докладно, як писати, і вручила чистий аркуш. Він сів писати заяву, а я трохи відійшла, щоб не заважати. Коли підійшла ближче, передивляючись документи, які лежали поряд із ним, я раптом відчула чийсь погляд на собі. Озирнувшись, я зустріла його очі. Це був не просто погляд, він пронизав мене наскрізь, і я аж стрепенулася, наче блискавка вдарила.

  — Що таке? — запитала я, намагаючись приховати свою реакцію.

  — Та нічого, я просто дивлюсь на тебе, — відповів він, не відводячи очей.

  Від його слів мене пробило струмом. Володя випромінював потужну чоловічу енергію, яку я раніше не помічала. Це була енергія хижака, який полює на здобич. Невже хтось знову звернув на мене увагу не як на колегу, а як на жінку? Це мене водночас налякало й зачарувало. Але я знала, що Володимир одружений чоловік, тому суворо заборонила собі думати про нього більше, ніж потрібно. Проте спілкуватися — не забороняла.

  Наші розмови не були тривалими. Іноді, під час робочого дня, він підходив із запитаннями, іноді вигаданими, просто щоб поспілкуватися. Кожного разу, коли він наближався, я відчувала його присутність до того, як він заговорить. Його очі палали, дивлячись на мене з явною цікавістю, і це було наче погляд мисливця. Я, навпаки, відчувала себе полохливим зайцем, в очікуванні чогось небезпечного, але водночас захопливого.

  Після кожної десятихвилинної розмови я залишалася на довгий час зарядженою енергією, немовби весь світ став яскравішим. У моїй голові почали вимальовуватися різні сценарії нашого можливого майбутнього: іноді це було спільне життя, іноді ми йшли кожен своїм шляхом. Ці думки бентежили мене, але я не могла перестати про них думати. І в мені зростала тривога.

  Захотілося поділитися цими почуттями з Вірою. Я знала, що вона завжди вміє дати мудру пораду, але й розуміла, що це стосується складної ситуації. Що робити з цими почуттями? Чи варто намагатися виплутатися з цієї гри без серйозних наслідків? Водночас я починала замислюватися: можливо, Володимир — це не просто колега. Можливо, саме він є тим, кого мені обіцяла таролог, тим, хто приведе мене до омріяного щастя?

  Тривога змішувалася з цікавістю, і хоча я не знала, куди це все може завести, серце мені підказувало, що цей шлях ще не закінчено.

  Я зателефонувала подрузі.

  — Привіт! — відповіла Віра.

  — Як справи, чим займаєшся, є хвилинка? — запитала я.

  — Все добре, малого вклала спати, сіла поїсти. Годинка десь є вільна. Щось трапилось, щось термінове? — запитала вона.

  — Ну, в мене, як завжди, потрібна твоя порада.

  — О, чую нотку радості. Чоловіка собі знайшла?

  — Не зовсім.

  — Тобто не зовсім?

  — Є один претендент у шанувальники. На роботі Володимир почав зі мною часто спілкуватись. Але є один маленький нюансик...

  — Який ще нюансик знову? Він що, одружений?

  — Так, одружений. Але він так дивиться на мене, як мисливець на здобич. Від цього аж серце завмирає.

  — Так, а чого тоді губишся, якщо він тобою зацікавився? — здивовано запитала вона.

  — Та я ж тобі кажу, що він одружений.

 — Ну, дружина ж не стінка, посунеться. Не захоче сама — можна допомогти. А уяви, вони посваряться, він розлучиться й одружиться з тобою.

  — Я, звісно, не проти, але щось слабо віриться. До того ж у нього є дитина. Нащо мені всі ці пристрасті? Самій наче спокійніше, без усього цього. Я як уявляю собі всі ці сльози, розбирання — нічого й не хочеться.

  — Ну, як хочеш. Але я б на твоєму місці скористалася такою нагодою.

  — А якби ти з чоловіком посварилася, а він пішов наліво та покинув тебе?

  — Е... е... пригальмуй. До чого тут ми? У нас інше, у нас кохання. До того ж мій не гулящий, у нас такого не може бути. Ти зрозумій: якщо чоловік заглядається на іншу жінку, значить, у нього не все гаразд зі своєю дружиною. Ну, буває таке, що зрозумів, що не з тою зв'язався, пристрасть пройшла — і все. Або інший випадок: він просто гулящий.

  — Так, а якщо він просто гулящий? Тоді він гулятиме, і як я з ним буду? Навіщо мені гулящий? — я вже почала губитися і не розуміла, що мені насправді потрібно.