Читати книгу - "Пірнач, Олег Клєщ"

         Задоволені своєю роботою нападники, залишили лежати тіла Гері та Вільяма на узбіччі, стрибнули в машину і згодом безслідно зникли, наче розчинилися в молочному тумані.

Напівтверезий Річард лежав на дивані у квартирі одного зі своїх охоронців, укутавшись у ковдру і тримаючи в руках важкеньку пляшку з ромом. Його руки тремтіли, а під очима були помітні мішки.

Він знов дивився новини.

Сьогодні майже кожен другий ефір був присвячений йому, і з кожною наступною хвилиною журналісти дізнавалися ще більше шокуючих фактів, якими одразу ж ділилися з глядачами.

На підлозі валялися порожні пляшки з-під віскі та коньяку. Усе навколо було брудним, неохайним і буквально тонуло в купі сміття. На столі лежали рештки недоїденої піци.

Той же охоронець застиг у дверях і стурбовано дивився на Річарда.

– Може вам щось принести? – звернувся він.

– Я ж тобі сказав, йди звідси геть! – він продовжував стояти у дверному отворі.

Річард невдоволено подивився на нього. Відсутність реакції й непокора ще більше розлютили його. Він кинув пляшку з коньяком у відданого охоронця. Той встиг відскочити, а скло розбилося вщент, і темно-червона рідина розтіклася дорогим ламінатом. А повітря наповнилося ароматом елітного алкоголю.

Він заплющив очі і лежав, ні про що не думаючи. Незабаром йому на телефон надійшло повідомлення. Світло від екрану різало йому очі й він змусив себе зосередитися – «ціль ліквідована».

Річард видихнув із полегшенням, відчуваючи суміш із гіркоти, радості та тріумфу.

Все-таки він переміг!