Читати книгу - "Незвична формула, Наталія Гавдьо"

Кафе “Магістральна Кав’ярня” було одним з улюблених місць студентів — затишне, з ароматом спецій і кави, що стояв у повітрі, і кріслами, в яких можна було загубитися до сесії. Лін сиділа біля вікна, ноги підтягнуті, руки гріли горнятко з обліпиховим чаєм.

— Я досі не можу повірити, що ти його вишибла в озеро, — хихотіла Діна, розмішуючи какао. — У мене всередині досі лунає той звук — шльоп!

— Я, якщо чесно, не впевнена, чи це був тріумф, чи соціальне самогубство.

— Та він переживе. Ну… в гіршому разі — воскресне.

Тайс, як завжди, повільно жував щось незрозуміле, що називалось "енергетичне мигдальне желе" і було легально лише в п’яти королівствах.

— Ймовірність того, що Кораль приєднається до нас і скаже “ви мене неправильно зрозуміли” — приблизно 12,4%, — сказав він, не відриваючи погляду від своєї ложки.

— Ну-ну, пророче желе, — фыркнула Діна.

Дзвінок дверей.

— Ох ні, — прошепотіла Лін.

— Ох так, — прошепотіла Діна.

До кав’ярні зайшов Кораль — сухий, охайний, наче й не валявся у воді годину тому. Він тримався рівно, як завжди, але цього разу в очах не було звичної зверхності — радше… зніяковілість?

— Можна? — спитав він. — Я... не хочу перебивати, просто... мені є що сказати.

Трохи вагання — і він сів.

— Я зазвичай не пояснюю своїх вчинків, — почав Кораль. — Бо звик, що ніхто не слухає. Або слухає, щоб скористатись.

— А ми слухаємо, щоб потім сміятись, — не втрималась Діна.

— Це чесно, — кивнув він. — Але я все одно скажу.

Він вдихнув, як перед зануренням.

— Мене виховували в родині, де слабкість — це небезпека. Не показуй емоцій, не довіряй, не відкривайся. Бо все це — дірки в броні. І коли я зустрів Лін... ну, тебе... — він звернувся до неї. — Ти була така... правильна. Дивна. І при цьому справжня. Я не знав, як із цим поводитись. Тому почав поводитись, як... ну, як осел.

Тиша. Лін повільно поставила горнятко.

— Ага. А ще як сноб, зарозуміле тіло, і магічний хом’як з комплексом вищості.

— Так. Саме так, — погодився Кораль з легкою усмішкою. — Я вчуся. Повільно. Але сьогоднішній шльоп допоміг мені переосмислити багато чого.

— У тому числі гідродинаміку? — вставив Тайс.

— У тому числі, — погодився той.

Лін уперше побачила в ньому не тільки чисту гордість, а... самотність. Під маскою ідеального студента — хлопець, який виріс у тиску очікувань, як у бетонному горщику.

— Добре, — сказала вона після паузи. — Але якщо ще раз назвеш мене “аптечна дівчинка” — я всиплю тобі порошку від свербежу прямо в халат.

— Договір приймається.

Діна кивнула:

— Ну що, одна ворожнеча знищена... залишилось ще п’ятдесят шість.

— І одна чашка чаю залишилась, — додала Лін. — Ділимо на чотирьох?

Кораль взяв свою ложку.

— Я, до речі, добре змішую.

І вони вперше сиділи за одним столом — не як противники, а як люди, які щойно почали віднаходити спільну мову. Не обов’язково дружбу. Але вже не війну.