Читати книгу - "Незвична формула, Наталія Гавдьо"

Спортивна галявина Академії тягнулася вузькою смугою вздовж північного берега озера Тенал. Місце, де студенти могли або стати героями, або безславно впасти в кущі через невдалу спробу “перенестися на два метри вправо”.

Сонце світило щедро, вода поблискувала, наче кличучи когось втопитися заради драматизму. На краю галявини стояла Лін — вже у формі старшого курсу, з волоссям, зібраним у зручний вузол, і з підозріло рішучим блиском в очах.

— Чуєш, а ти точно не зламала нічого, поки росла? — озвалася Діна, розминаючи плечі. — Я просто хочу знати, скільки тебе сьогодні носити, якщо щось піде не так.
— Усе гнеться, усе гнучке, все добре. — Лін вдарила себе по стегну. — Я вже майже звикла.
— О, клас. Бо сьогодні “показові парні бої”. Можна й повалятись у багнюці з елементами агресії.

Кораль, який стояв неподалік і робив вигляд, що взагалі не слухає їхню розмову, раптом вистрелив:

— Якщо ти знову будеш імпровізувати замість слідування техніці, я не рятуватиму тебе, коли твої ж закляття підірвуть тобі коліна.
— Не хвилюйся, — відповіла Лін, — цього разу я прицільно влучу в тебе.

Тайс, що саме возив свою магічну установку на маленьких коліщатах, глянув на них і зітхнув:

— Ви двоє — або вб’єте одне одного, або одружитесь. Я не впевнений, що буде гірше.
— Це був жарт? — спитала Лін.
— Це була соціальна інтерпретація. Я намагаюся.

Коли група зібралася, викладач — професор Мілла, кремезна жінка з посохом, який здавався живим більше за деяких студентів — оголосила:

— Показові дуелі. Двійки випадкові. Хто витримає три хвилини — молодець. Хто впаде у воду — відпливає до берега сам.

Лін дісталась... Коралю.

— О, ну звичайно. — Вона закотила очі. — Випадковість.
— Іноді доля має почуття гумору, — з усмішкою відповів він і вклонився, занадто театрально.
— А іноді доля — це Мілла, яка хоче подивитись, як ми один одного пошиємо.

Дуель була схожа на балет з блискавками. Лін — швидка, агресивна, з новими рефлексами, які ще сама не до кінця розуміла. Кораль — точний, витриманий, холодний. Вони ніби відчували рухи одне одного, перехоплювали ініціативу, пробували знайти слабке місце.

— Ти стала кращою, — кинув він, ухиляючись.
— Ти просто став повільнішим, — кинула у відповідь.

На двадцять сьомій секунді вона ледве не зіштовхнула його в озеро. На сорок п’ятій — він заблокував її закляття однією рукою і ледь-ледь не торкнувся її чола пальцями, промовляючи щось схоже на “шах і мат”.

Та Лін, несподівано для обох, розкрутилась і використала не бойове закляття, а чисту фізику — зачепила йому ногу, і він з розгубленим вигуком шльопнувся в воду.

Галявина вибухнула сміхом і оплесками.

— Ну що, Естеро, вода холодна? — крикнула Діна.
— Тільки якщо порівнювати з твоїми жартиками! — відповів Кораль, мокрий і дуже ображений.

Лін важко дихала, але в куточках її губ уже з’являлася посмішка.

— Ти трохи… переборщила, — сказав Тайс, підходячи до неї. — Але було красиво. І дивно.
— Як усе в цьому навчальному році, — зітхнула вона.

І хоча тренування завершилось, озеро Тенал ще довго хлюпало, ніби теж сміялось. А в очах Кораля, коли він, змоклий і сердитий, дивився на Лін — вперше промайнула не зневага.

А цікавість.