Читати книгу - "Сокіл і Ластівка"

І макітрою в дашок.

Сукупно з вшценаведеним малюнком лічилка вкаже тобі, до захований скарб.

Знай, моя люба Беттіно, що я залишаю тобі ключ до багатства, свободи, нового життя — до всього, чого ти забажаєш. Це мій прощальний дар. Я ж відхожу туди, звідки, сподіваюся, немає вороття. І досить про мене. Краще розповім про тебе.

Ти найбільш добра, щедра і самовіддана жінка у світі. Але самовідданість, коли її надто багато, з чесноти перетворюється на гріх. Будь-яка чеснота, будучи надмірною, обертається на свою протилежність. Цілковито офірувати собою тиради інших означає марнувати власне життя, а воно ж безцінний Дар від Господа!

Ох, Беттіно, повір мені! І жінка може вирватися з пут долі. Це навіть не так важко. Треба лише подолати страх і твердо знати: головний твій обов’язок не перед кимось або чимось, а перед самою собою. Розтоптати власне життя — найгірший зі злочинів в очах Всевишнього.

Мене кваплять, часу більше немає.

Не маю сумніву, що скрині, набиті золотом і сріблом, придадуться тобі більше, ніж мені. Цих багатств доволі, що забезпечити свободу сотні, а може, й тисячі таких, як ти. Мені ж нічого не треба. Свобода у мене тепер є. Така, про яку ми мріяли, коли були дітьми, пам’ятаєш?

Ти, певно, думаєш, що шлях до свободи повний нездоланних перешкод? Помиляєшся. Ось що слід зробити: заклади свої коштовності, щоб вистачило коштів на дорогу; винайми вірного і тямущого слугу, а краще двох чи трьох; сідай у карету і в жодному разі не озирайся! Дорога сама поведе тебе. Ти сядеш на корабель, припливеш у вказане місце, відшукаєш печеру, а в ній сховок. Тільки й усього.

Святий Маврикій, покровитель тих, хто не озирається назад, допоможе тобі.

Прощавай, моя люба, і будь щаслива.

Твій найбільш люблячий і вірний друг Епін».

Все, навіть підпис Your most loving and assured friend Epine, було написано тією ж рукою, що перший лист. Тільки внизу, явно іншим почерком, хтось приписав німецькою: «Перша сторінка, де карта і малюнок, спалена у день святої великомучениці Параскеви в ім’я уникнення спокуси». Літери великі й круглі, чорнило густішого відтінку. В одному місці воно розпливлося, наче на папір капнула сльоза.

— Хто цей Епін? — скрикнув Фандорін і перевернув аркуш, однак на звороті нічого не було. — Які стосунки у нього були з Беттіною Мьонхле?

— Я теж думала, гадала, — зітхнула тітка, — але, боюся, ми ніколи про це не дізнаємося. Гадаю, друг дитинства, кузен, але навряд чи коханий. В обох листах відчувається щира приязнь, але не пристрасть. До того ж навряд чи в сімейному архіві фон Теофельсів зберігали б любовне листування заміжньої дами. Я дізналася, ця Беттіна між 1704 і 1720 роком привела у світ одинадцять дітей.

— Значить, шукати свободу вона не вирушила… Та ще й знищила першу сторінку. Приписка, мабуть, зроблена її рукою?

— Так. Там у папці ще є кілька листів фрау Мьонхле. Почерк однаковий.

Ніколас ще раз пробіг очима останній рядок.

— Дивний вчинок: спалити половину листа, причому саме ту, за якою можна відшукати скарб. Навіщо, для чого? Із самою лічилочкою далеко не заїдеш.

Сінтія посміхалася — у неї був час помізкувати над цим природним питанням.

— Тут дивно не тільки те, що вона знищила сторінку, а й те, що вважала за необхідне написати про це.

— Справді! Що б це могло значити? Стривайте, я сам. — Флидорін потер чоло, намагаючись уявити собі Беттіну Мьонхле.

Добра, щедра, самовіддана. Відмовилася від спокуси свободи і зронила сльозу з цього приводу. Не кохала свого коморцрадника, але народила йому одинадцять дітей…

— Пан Мьонхле, судячи зі збережених свідчень, розбагатів на позичкових операціях. Легко припустити, що він був людиною пожадливою. Якби знайшов у паперах дружини лист з ключом до скарбу, обов’язково кинувся б на пошуки. Беттіна цього не хотіла, тому й спалила першу сторінку, де, вірогідно, детально пояснювалося, як відшукати печеру. Приписка призначена чоловікові: мовляв, не шукай, все одно не знайдеш. А другу сторінку фрау Мьонхле зберегла, бо мовиться там в основному про почуття. Певно, Епін був їй дуже дорогий…

— Розумнику ти мій, — похвалила Сінтія. — Я теж дійшла цього висновку. Щоправда, не так швидко.

— І головне питання, найцікавіше. Скарб. Уявляю, як казився комерціенрат чи його нащадки, коли врешті-решт натрапили на цей документ. — Фандорін скрушно зітхнув. — Велика ймовірність, що й донині в якійсь невідомій печері припадають порохом скрині з золотом і сріблом. І ніхто ніколи не знайде до них дороги…

— Ти б, може, й не став шукати. — Міс Борсхед осудливо похитала головою. — Ти б відступився. Бо в тебе, Нікі, замало характеру.

Випад Ніколас пропустив повз вуха, а ось інтонація, з якою вимовлені ці слова, його зацікавила.

— Ви гадаєте, скарб можна знати? Але як до цього підступитися? Тут же немає жодних зачіпок!

Вона переможно поглянула на племінника знизу вгору.

— Ти безнадійно відстав від життя, Нікі. На світі існує інтернет.

— 1 що ж ви зробили?

— Найелементарнішу річ. Я зареєструвалася на всіх існуючих форумах шукачів скарбів, — з гордістю повідомила вона.

— Ви?

Уявити собі міс Борсхед, яка чатиться з мешканцями недоумкуватих скарбошукацьких форумів, було важко. Однак тітка пояснила здивування Ніколаса по-своєму.

— Не під власним іменем, звісно. Це було б непристойно. Я взяла нік. Ти знаєш, що таке «нік»? — Він нетерпляче кивнув. — Гарний нік, з листа. «Юзер Епін», ось як мене там звати. — Міс Борсхед виструнчилась. — І малюнок приробила: аристократичний молодий чоловік у перуці, з ціпком.

Довелося її розчарувати.

— Нічого особливо красивого і тим більше аристократичного в імені Epine немає. Французькою це значить «колючка».

— Так? Ну ось бачиш, і тут я помилилася, як з містом С.-М. — Але збентеженою Сінтія не виглядала, зовсім навпаки. — У зв'язку з цим ось тобі урок на майбутнє, містере всезнайку: часом помилка веде до мети швидше, ніж вченість і логіка.

— Що ви хочете цим сказати?

— На всіх форумах я розмістила одне й те саме питання: «чи не знаходили за останні 300 років у Сен-Моріці або його околицях, у печері, великий скарб, який складається зі скринь з золотом і сріблом?» Я ж думала, що йдеться про швейцарський Сен-Моріц.

— І що?

— Наступного ж дня я отримала відповідь від юзера з ніком «Голденбой»: «Епіне, я той, кого ви шукаєте. Нам необхідно